Заготовка сіна

Женька вже кілька днів не виходив на вулицю. Мабуть, після історії з походом на озеро бабуся таки посадила його під домашній арешт. Дмитрик почав нудьгувати. Щоб якось розважити внука дідусь вирішив забрати його на луг, де відбувалася заготівля трави на зиму для кози Марти.

 - Збирайся, Дмитрику, поїдеш з нами, — мовив дідусь. - Будемо твоїй знайомій на зиму харчі заготовляти.

Дмитрик не відразу зрозумів, що мав на увазі дідусь, та заперечувати не став, адже вдома все одно не було чого робити.

Бабуся принесла пару дерев‘яних грабель та вила, які дідусь закріпив на даху своїх стареньких, бачивших багато всього, Жигулів. Дмитрик уявлення не мав, як управляти всім тим інструментом, і лише зацікавлено спостерігав за процесом зборів. Бабуся сіла поруч з дідусем, Дмитрик — позаду. Дорога спочатку йшла селом, а потім звернула на широчезні простори поля. Тут чого тільки не росло: і соняшник, і буряки, кукурудза, картопля. Нарешті дідусь зупинив автомобіль біля ділянки, де нічого не росло, натомість на землі лежала скошена трава.

 - Оце і є наше завдання на сьогодні, — підморгнув дідусь, роздаючи кожному його знаряддя праці.

Дмитрику дісталися граблі. Бабуся показала, як ними працювати й виділила для нього окрему ділянку, на якій потрібно було згребти скошену суху траву. Спочатку Дмитрику завдання видалося дуже цікавим. Та не встиг він згребти кілька смужок скошеної трави, як відчув втому, руки почали боліти, піт застилав очі. Він дивувався, як дідусь та бабуся так легко справляються з цією роботою, здавалося, що вони зовсім не втомилися.

 - Стомився? То відпочинь трохи, — лагідно мовила бабуся.

Дмитрик не хотів показатися слабким, тож відповів, що зовсім не стомився і далі продовжив орудувати граблями.

Час ішов, а робота не закінчувалася. Знесилений Дмитрик сів на копицю сіна попити водичку. До нього приєдналися дідусь і бабуся. Навкруги панувала неймовірна тиша, ні тобі шуму автомобілів, ні людського галасу. Дмитрику здалося, що він міг би прямо тут зараз заснути, очі самі почали закриватися. Помітивши це, бабуся принесла з машини покривало і постелила прямо на сіні.

 - Ось, відпочинь трохи, — сказала вона.

Дмитрик ще ніколи в житті не відпочивав так, як зараз: посеред лугу, просто неба, прямо на копиці сіна. Він і не помітив, як заснув. 

 - Прокидайся, будемо додому їхати,- крізь сон почув Дмитрик бабусин голос.

Він нехотя відкрив очі й побачив, що дідусь з бабусею вже зібрали все сіно.

 - Я що так довго спав? - поцікавився він.

 - На природі всім добре спиться, — констатував дідусь.  - Недарма ж раніше люди, щоб відпочити та набратися сил йшли на сінник. Поспиш хвилин десять, а прокидаєшся сповненим сил, ніби добу там проспав.

 - А що таке сінник? - запитав Дмитрик.

 - То місце таке, де люди сіно зберігають на зиму, — пояснив дідусь. - Я малим часто любив там ночувати. Жодне ліжко не зрівняється з ним.

 - А у вас теж є сінник? - поцікавився внук.

 - Звісно є. Не такий великий, як раніше, але є. Треба ж нам для Марти сіно десь зберігати.

 - А можна я там сьогодні буду ночувати?

Почувши дану розмову, бабуся стала заперечувати, мовляв, міські діти до такого не звичні й нема чого по сінниках вночі ходити. Але дідусь був іншої думки. Саме тому ввечері перед сном він виніс з будинку пару покривал і дві подушки.

 - Ходімо, Дмитрику, відчуй життя на природі наповну.

Роль сінника виконувала невелика споруда, яка не мала ані вікон, ані дверей. Це були три стіни, які зверху були накриті шифером. Ти ніби й в приміщенні,  і на вулиці водночас. Дідусь зробив імпровізовану постіль для себе та внука і покликав його до себе.

Дмитрику спочатку було страшно спати отак на вулиці, майже просто неба. Та варто було лише лягти на це ліжко, створене самою природою, як всі страхи відійшли. До довго ж і дідусь поруч, нема чого боятися.

Дмитрик і не помітив, як заснув під розповіді дідуся. 

Прокинувся він рано, бо з незвички спати таким чином було не дуже зручно. Дідусь вже десь порався по господарству, бабуся готувала сніданок.

 - На сіннику гарно, — подумав Дмитрик, — але спати все-таки краще в ліжку.