В усьому винна коза

Окрім городини у дідуся та бабусі було ще і невелике господарство: кури, качки, кролі й коза Марта. Бабуся щоранку приносила до столу баночку свіжого молока. Проте як вона не вмовляла Дмитрика випити хоч трішечки, він уперто відмовлявся.

Та Дмитрику дуже подобалося спостерігати за козою, бо в місті він же хіба на картинках таку бачив, а тут справжня, жива. Вона мала дуже норовливий характер і слухалася лише бабусю. Навіть дідусь інколи не міг змусити її йти на пасовище. Та варто було їй почути голос бабусі, як вона ставала слухняною і податливою. Цілий день вона випасалася за городом на ділянці із соковитою травою. Коли Дмитрик проходив поруч, вона недовірливо дивилася в його сторону і всім своїм виглядом давала зрозуміти, що дружби у них не вийде.

Одного разу Дмитрик відпочивав в садку під деревом, аж раптом за спиною почулися якісь кроки й вже знайоме йому «Мееее». Повернувши голову, він прямо перед собою побачив Марту, яка зуміла якимось чином відв’язатися і спокійно собі прийшла в садок. Дмитрик застиг від страху, адже наодинці з цим страшним звіром він почував себе зовсім беззахисним.

 - Бабусю, — з усіх сил закричав він.

Не пройшло і хвилини, як в садку з‘явилася перелякана бабуся. Бо так кричати може дитина лише тоді, коли щось лихе сталося.

Побачивши, що то всього-на-всього коза так налякала її коханого внука, вона полегшено видихнула.

 - Марто, ну що ти мені дитину лякаєш, — сміючись звернулася бабуся до кози.

 - Дмитрику, не бійся. То вона лише з вигляду така сувора, а насправді добра і ніколи шкоди тобі не заподіє,- це вже вона заспокоювала внука.

Далі бабуся відвела козу на пасовище, а сама повернулася до Дмитрика.

 - Бабусю, а ти зовсім її не боїшся?- допитувався він.

 - А чого ж її боятися. Я її годую, а вона нас. У нас взаємовигідні відносини.

 - А можна і мені якось її погодувати? Може, і у нас вийде подружитися.

 - Чом би й ні, — відповіла бабуся. - Можемо прямо зараз і почати.

 - А що вона любить їсти?- поцікавився Дмитрик.

 - Зелень всяку, яблука полюбляє, капустяне листя, бурячок.

Бабуся спустилася в погріб, дістала бурячину, помила її, бо коза лише чисте їстиме, і розрізала навпіл. Одну половинку собі лишила, а іншу віддала Дмитрику.

 - Ходімо годувати нашу розбишаку, - скомандувала вона і вони пішли в кінець городу.

Побачивши таку делегацію, коза спершу нервово почала ходити по колу, та вгледівши, що до неї прийшли не з пустими руками, враз подобрішала.

Першою до неї підійшла бабуся, простягаючи на руці шматок бурячка. Коза підійшла до неї й дуже обережно взяла ласощі з бабусиної руки.

 - Тепер твоя черга, — звернулася бабуся до Дмитрика.- Підходь, не бійся.

Дмитрик дуже обережно підійшов до бабусі, трохи ховаючись за її спину. Марта незадоволено фиркнула, але бабуся погладила її по спині й та заспокоїлася. Далі Дмитрик тремтячою рукою простягнув бурячок. Коза кілька секунд сумнівалася, а потім підійшла до хлопця і дуже обережно забрала шматок з його долоні. 

 - Не така вона вже й страшна, — сказав Дмитрик бабусі. - І шерсть у неї така м’якенька.

 - Будемо вважати, що ви потоваришували, - задоволено констатувала бабуся і далі пішла займатися своїми справами.

Дмитрику так сподобалося годувати козу, що він щодня намагався пригостити її чимось смачненьким. А вона, побачивши хлопця, починала радісно стрибати. 

Одного разу, проходячи городом, Дмитрик побачив гарні кущі капусти й пригадав розповідь бабусі про те, що коза полюбляє капустяне листя.

 - От цим листям я її сьогодні й пригощу, — подумав він і зірвав декілька здоровенних листків.

Марта і дійсно із задоволенням з‘їла отримані ласощі й на знак подяки навіть потерлася спиною об ногу Дмитрика.

Тепер щодня хлопчик ішов до кози із зеленим букетом капустяного листя.

За кілька днів бабуся пішла на город і з подивом виявила, що розсада капусти, яку вона так ретельно доглядала, дивним чином кудись зникла.

Звичайно, що бабуся знову не сварила Дмитрика, тільки попросила наступного разу питати у неї чи дідуся, що можна зривати, а що ні.

Дідусь же від почутого дуже довго сміявся і врешті сказав:

 - То все твоя коза винувата, нічого було з таким апетитом на капустяне листя налягати.