Бур‘яни

Прокинувшись зранку, Дмитрик не відразу зрозумів де він. Незнайома кімната, цвірінькання пташок за вікном. Він одягнувся і вийшов на подвір‘я. Мама з татом вже збиралися назад до міста, бо завтра треба було йти на роботу. Бабуся готувала сніданок.

 - Слухай бабусю і дідуся, — давала настанови мама, сідаючи в машину. - Сподіваюсь, що сільське життя піде тобі на користь.

Дмитрик довго дивився вслід від'їжджаючій машині. Було відчуття, що його просто забули забрати, від чого на очі набігли сльози.

 - Ти чого, Дмитрику? Не хвилюйся, сумувати тобі тут точно не доведеться, — почувся за спиною голос дідуся.

І хоч голос дідуся звучав дуже переконливо, Дмитрик почав сумніватися, що його канікули тут можуть бути цікавими та веселими.

Тим часом дідусь, слідуючи настановам мами, вирішив залучити внука до роботи по господарству.

 - Ну, козаче, готовий до війни з бур‘янами? - весело запитав він.

Не зовсім розуміючи зміст дідусевих слів, Дмитрик стверджувально кивнув головою.

 - Тоді ходімо зі мною, — скомандував дідусь і пішов в сторону городу.

Тут панувала своя атмосфера та порядок. Окремою смугою були посаджені рівненькі рядки картоплі, виднілася грядка з морквою та буряками, мов солдати, вишикувались зелені чубчики цибулі. Ліворуч був невеликий садок, в якому поміж дерев рясніли кущі полуниці.

Дідусь підійшов до грядки з цибулею і сказав:

 - Для того, щоб мати гарний врожай, потрібно добряче попрацювати, особливо поборотися із бур‘янами. Бачиш між кущами цибулі в’ється трава, це — берізка. Її потрібно обережно зірвати, не пошкодивши при цьому цибулину. Робота не складна, але потребує витримки й часу. Тобі поспішати нема куди, тож очистити цю грядку від бур‘янів і буде твоїм першим завданням.

Завдання, на перший погляд, здалося Дмитрику дуже простим і навіть цікавим. Нахиляйся собі та виривай із землі все зайве, залишаючи лише цибульку. Тут і дитина легко може справитися. Та цей оптимізм швидко почав згасати, вже за кілька хвилин спина почала боліти, руки стали брудними, а на деяких пальцях навіть з‘явилися подряпини. А ще, мов на зло, сонце добряче почало припікати й піт градом котився по обличчю Дмитрика. Хлопчик вирішив трохи перепочити в затінку під деревами. Він сумними очима дивився на грядку цибулі, яка на цей момент стала здаватися йому нескінченною.

Трохи перепочивши, він знову взявся до роботи. Ось так чергуючи відпочинок та роботу він нарешті справився із завданням.

 - Що тут сказати? Гарна робота, — похвалив його дідусь. - Перший іспит ти склав успішно.

Дмитрик навіть боявся уявити, скільки ще подібних завдань чекає на нього. Та в цей час бабуся покликала їх обідати й думки Дмитрика швидко змінилися.

За обідом бабуся навіть трохи нагримала на дідуся, мовляв, заставив дитину з першого дня працювати, так внук більше і приїжджати не захоче. Щоб якось заступитися за дідуся, Дмитрик сказав, що зовсім не стомився і що завдання йому сподобалося.

 - Оце я розумію — справжній чоловік, — гордо промовив дідусь і погладив онука по голові.

Від цих слів Дмитрик і сам став пишатися собою, а щоб догодити бабусі та дідусю вирішив ще якусь грядку почистити від бур‘янів. Шукати роботу довго не прийшлося. У дворі він побачив гарну клумбу, на якій було багато квітів, а внизу під деякими з них росло якесь зелене зілля. Дмитрик, зі знанням справи, взявся виривати ці незрозумілі рослини, які геть не пасували цій яскравій клумбі. Справа йшла дуже легко і вже за кілька хвилин клумба була врятована.

 - Оце бабуся зрадіє, — думав Дмитрик, миючи руки від бруду.

Так непомітно настав вечір. Бабуся пішла поливати квіти на клумбі й мало не випустила лійку з рук:

 - А де ж це мої айстри поділися? Жодного кущика немає,- бідкалася вона.

 - Бабусю, то я бур‘яни позривав, які росли під квітами. Гарно тепер стало, правда ж?

Дідусь, зрозумівши що сталося, почав весело сміятися. Бабуся хоч і виглядала засмученою, проте сварити Дмитрика не стала.

 - Готуйся, внучку, завтра до нового завдання — будемо сіяти айстри, — сказала вона й обняла його за плечі.