Батьківські збори

Навчальний рік підходив до завершення. Ще кілька тижнів — і настануть такі довгоочікувані літні канікули. Та це ще і час, щоб підтягнути свої знання й оцінки, для того, щоб табель був не таким сумним.  Саме тому Ганна Сергіївна вирішила провести батьківські збори. Збори були заплановані на вечір п‘ятниці, що аж ніяк не радувало Дмитрика. Адже він точно знав, що нічого доброго від них очікувати не варто. Оцінки в нього посередні, ще й поведінка підхромує. А все це разом могло означати лише одне: вихідні він проведе вдома за книжками.

 - От добре було б, якби на збори пішов тато, — подумав Дмитрик.- Тато більш спокійно реагував на оцінки та зауваження, а отже і покарання могло бути меншим або і взагалі вдалося б уникнути цього домашнього арешту.

За вечерею Дмитрик повідомив батькам новину.

 - Щось не бачу радості у твоїх очах, — лукаво прокоментувала мама.- Знову мені доведеться червоніти за тебе?

 - Ну чому відразу червоніти? - спробував заперечити Дмитрик. - У мене середньостатистичні успіхи.

 - Як би від такої статистики не довелося застосовувати загальноприйняті методи виховання, — вже не так оптимістично зауважила мама.

 - То, може, нехай на збори сходить татко… - несміливо мовив Дмитрик.

 - Е, ні, — заперечив той.- Я працюю допізна, та і вислуховувати оті жіночі скарги — то не моє.

 - Ну от що ти таке говориш? - накинулася на нього мама. - Мова йде про успішність твого сина. Невже тільки мене має це турбувати?

Помітивши, що розмова повертає не в те русло, татко, від гріха подалі, пішов в кімнату та ввімкнув телевізор. Дмитрик теж швиденько закінчив вечерю і прошмигнув до себе в кімнату.

 - Оце так справи, — думав він. - Збори ще не пройшли, а ситуація вже напружена. Хто їх тільки й придумав.

Цей вечір настав. Мама повернулася зі зборів і, не вітаючись, пішла на кухню. Кілька хвилин було чути дзеленчання посудом і ось вона покликала татка та Дмитрика вечеряти. 

Напруга витала в повітрі, поки вони мовчки вечеряли. Навіть татко не наважувався спитати у мами, як там пройшли ті злощасні збори. Та ось мама поклала виделку на стіл і почала:

 - Ну що ж, любі мої, як я і здогадувалася, пишатися на цих зборах мені не було чим. Оцінки у нашого сина нікудишні, на уроках неуважний, розмовляє. Якщо до цього списку додати ще історію з прогулюванням уроків та приховані оцінки в щоденнику, то картина і зовсім сумною виходить. Саме тому я прийняла рішення — відправити його на все літо в село до бабусі. Там Інтернету немає, не буде у своєму телефоні днями сидіти, натомість книжку прочитає та і по господарству щось допомагатиме.

Дмитрик навіть не знав, як реагувати на це покарання. З однієї сторони, в бабусі гарно, ніхто тебе не сварить, спи скільки хочеш, на вулиці дотемна можна гратися. Але з іншого боку, вони зі Славком вже стільки всього запланували на ці канікули, а тут доведеться розлучитися на цілих три місяці. Але сперечатися із мамою — марна справа, тому він лише винувато кивнув головою.

 - А що, гарна ідея,- підтримав маму татко. - І повітря свіже, і голова вільна він Інтернету.