Урок скасовується

Зима швидко відступила і весняне сонце весело заглядало у вікна школи, ніби спокушаючи її учнів замість сидіння в класі вийти на вулицю.

Настрій у Дмитрика був напрочуд гарним, думками він блукав десь серед весняної прохолоди й аж ніяк не був налаштований на заняття, а тим більше з англійської мови. Ну ніяк не вдавалося йому запам‘ятати усі ті слова та правила, що задавала додому Ірина Олегівна. 

 - От би вчителька не прийшла на урок, — мріяв про себе він.- Це ж можна було б раніше додому піти, прогулятися парком, поїсти морозива.

Від цих думок Дмитрика відірвав Сашко — завзятий двієчник і порушник дисципліни.

 - Про що це ти замріявся, Юрченко? Чи не про новеньку нашу?- засміявся він.

 - Чому це я про неї повинен думати? - заперечив Дмитрик.- Є багато цікавіших тем, про які можна помріяти.

 - Цікаво, що ж то таке. Поділишся думками?- не відставав Сашко.

 - Наприклад, гарно було б зараз замість уроку прогулятися парком чи поїсти морозива,-відповів Дмитрик.

 - Непогана ідея,- погодився Сашко.- А знаєш, я, мабуть, так і зроблю. Ти зі мною?

 - Але ж урок…- почав виправдовуватися Дмитрик.

 - Теж мені проблема. Скажи вчительці, що захворів, та й по всьому.

 Після цих слів Сашко крутнувся на місці, схопив свій рюкзак і зник за дверима класу. Дмитрика мучили сумніви: піти з уроку —  означає обманути вчительку, а залишитися — є ризик отримати двійку. Мама знову буде сваритися, заборонить в телефоні сидіти…

 - Чуєш, Славко, щось мені недобре, живіт схопило і нудота підступає, — намагаючись уникнути погляду товариша, проговорив Дмитрик. - Я, мабуть, піду додому.

Славко нічого не сказав у відповідь лише здивовано розвів руками. 

Вже на виході з класу Дмитрик зустрівся у дверях з Іриною Олегівною, яка, мов навмисно, сьогодні вирішила прийти на урок раніше.

 - Куди це ти так поспішаєш?- запитала вона в Дмитрика.- Урок зараз починається.

 - А мені щось погано так стало, нудить і живіт болить, — проторохтів той свою вигадану історію.

 - Тоді одужуй, — вже більш доброзичливо сказала вчителька і пішла до класу.

Дмитрик швиденько вибіг зі школи й пішов в сторону парку. На одній з лавок він побачив Сашка, який доїдав шоколадне морозиво.

 - Бачу, ти все-таки скористався моєю порадою, — підморгнув він Дмитрику.

Далі вони разом пройшлися парком, з‘їли ще по одному морозиву і задоволені собою повернулися додому.

Пройшло кілька днів, Дмитрик уже і забув про ту історію з прогуляним уроком. На вихідних вони з мамою були в торговому центрі й на сходах, майже ніс в ніс, зіштовхнулися з Іриною Олегівною.

 - Привіт, Юрченко. Бачу, ти вже одужав, — радісно проговорила вона.

 - Доброго дня, Ірино Сергіївно. Так, я гарно почуваюся,- швидко відповів Дмитрик і потягнув маму за руку в іншу сторону.

Та від мами марно було й намагатися щось приховати. Вона пильно подивилася на Дмитрика і запитала:

 - Щось я не пам‘ятаю, щоб ти хворів. Про що це говорила твоя вчителька?

 - Та то якось на уроці в мене почав боліти живіт і вона мене трохи раніше відпустила, — почав викручуватися Дмитрик. - А коли ти повернулася додому, то я вже добре почувався і не став тебе турбувати.

Дмитрик намагався вгамувати своє хвилювання і говорити якомога впевненіше, проте відчував як обличчя його починає вкриватися багрянцем, в роті пересохло, а руки по-зрадницьки почали тремтіти. Звісно, що мама не могла не помітити ці зміни, але не стала більше нічого питати, лише сумно зітхнула.

А вже наступного вечора на Дмитрика знову чекала довга і неприємна розмова з батьками. Бо мама таки зателефонувала класному керівнику і дізналася всю правду про випадок з прогуляним уроком англійської.

Дмитрик знову каявся й обіцяв більше так не робити. Навіть пообіцяв виправити оцінки з англійської мови й вивчити всі слова, які їм задавали.

 - Навіть не знаю, що з ним робити, — бідкалася мама, коли залишилася з татом вдвох на кухні. - Зовсім від рук відбився, вчитися не хоче.

 - Та не переймайся ти так, — намагався її заспокоїти татко.- Всі школу прогулювали, вік у нього такий, переросте.

 - Ти ще йому піди про це скажи, — роздратовано відповіла мама і пішла спати.