Таємниця

Дмитрик вже хвилин 10 чекав на Славка біля під‘їзду. Вже і кілька смс йому надіслав, і дзвонив, а той все ніяк не виходив. Нарешті двері відчинилися і спочатку з‘явився рюкзак, а потім уже і сам Славко.

 - Скільки можна на тебе чекати?- накинувся на нього Дмитрик. - Так і на урок запізнимося.

 - Та що там урок,- кинув Славко,- я тут підслухав розмову батьків. Виявляється, що батьки Наталки Василенко розлучаються. Уявляєш, у її тата буде нова сім‘я і маленька дитина. Але тільки нікому про це. Це — таємниця.

 - Оце так новина, — здивувався Дмитрик. - Звісно, що це буде наша з тобою таємниця.

На уроці Дмитрик уважно спостерігав за Наталею, намагаючись помітити якісь зміни в її поведінці, але та поводилася, як завжди, ніби нічого такого в її житті не сталося.

Наталя Василенко була старостою класу і відмінницею. Завжди стримана, уважна і відповідальна. Вчителі ставили її в приклад іншим учням. Але хоч вона і мала спокійний характер, та могла добряче словом будь-кого поставити на місце, недаремно ж її обрали старостою класу.

З моменту новини пройшов певний час, все йшло своїм чередом, хлопці вже і забули про ту розмову. Під кінець четверті класний керівник організувала збори класу. На порядку денному була успішність та дисципліна в класі. Слово дали старості. Вона довго говорила про важливість навчання, про те, якими відповідальними повинні бути учні. Коли черга дійшла до дисципліни, вона зачитала список її порушників. Серед них був і Дмитро Юрченко. 

Класний керівник очима пробігла по класу і зупинила свій погляд на Дмитрику.

 - Дмитре, як ти можеш пояснити своє запізнення та неуважність на уроках?- спитала вона.

Такого повороту подій він явно не чекав, тому відразу почервонів, підвівся із-за парти й ледве чутно промовив:

 - Я ж не навмисне. Так просто склалися обставини.

 - І на уроках ти ненавмисне відволікаєш інших від занять?- не вгавала Наталка.

Тут у Дмитрика просто терпець урвався. Кудись поділась несміливість, натомість він злісно прокричав:

 - А ти краще б своїми справами займалася, а не на інших дивилася. Може б тоді знала, що тато від вас іде до іншої сім‘ї!

Весь клас затих, десятки очей дивилися на Дмитрика з осудом, Славко взагалі відвернувся, а Наталка зі сльозами вибігла з класу.

 - Бачу, ти не лише не дисциплінований, а ще й не вихований, — промовила Ганна Сергіївна і вийшла слідом за Наталею.

На цьому збори були закінчені. Всі зібралися і, не дивлячись на Дмитра, вийшли з класу. Тільки Славко, проходячи повз, промовив:

 - Ех ти! Даремно я тобі таємницю довірив.

Дмитрик залишився в класі сам, до нього тільки зараз дійшло, яку дурницю він зробив, але повернути щось назад вже неможливо.

Мама прийшла з роботи якась не така, як завжди. Не зайшла до Дмитрика в кімнату, не поцікавилась, як у нього справи. За вечерею вона почала неприємну розмову. Виявляється, що Ганна Сергіївна зателефонувала їй і розповіла про інцидент, який трапився за зборах.

 - Я від сорому мало крізь землю не провалилася, — завершила свою розповідь мама. - Ну от як можна було так вчинити, я не розумію?

 - То давай і спитаємо у нашого сина, що там трапилось, — більш спокійно відповів тато.

Дмитрик, плутаючи слова, розповів про збори, про те, що Наталка його почала вичитувати за запізнення, от він і не стримався.

 - Ви погляньте на нього,- промовила мама,- так виявляється він ще і запізнюється. Ну що з тобою робити?

Дмитрик не знав, що відповісти й лише винувато закліпав очима. На допомогу прийшов тато.

 - Я вважаю, що він сам цю кашу заварив, сам має з неї й вибратися. А саме — тобі потрібно попросити вибачення в Наталки, а як ти це зробиш, то вже вирішуй сам.

На цьому сімейна нарада закінчилася.

Дмитрик погано спав всю ніч, він думав про те, що скаже Наталці та і взагалі чи захоче вона його слухати. Думки плуталися в голові, а потрібні слова так і не знаходилися.

З таким настроєм він і пішов зранку до школи. Вийшов з дому раніше, щоб встигнути поговорити з Наталкою до початку уроків.

Ось і школа. Дмитрику зовсім не хотілося туди сьогодні йти, йому здавалося, що навіть стіни будуть з осудом на нього дивитися. Але ж він обіцяв батькам, а отже має виконати обіцянку.

Дмитрик піднявся на другий поверх до класу, нікого ще не було, тільки прибиральниця спускалася сходами. Побачивши Дмитрика о такій порі, вона явно здивувалася, бо ж раніше він ледве встигав добігти до класу після дзвінка.

Час ішов, а Наталки все не було. Вже прийшло кілька однокласників, а вона все не з‘являлася.

 - Може, її взагалі сьогодні не буде, — подумав Дмитрик і в цей момент на сходах з‘явилася постать старости.

Він на мить розгубився, не знав з чого почати, але зміг взяти себе в руки.

 - Наталю, можна з тобою поговорити?- несміливо мовив Дмитрик.

 - Слухаю тебе, Юрченко,- офіційним тоном відповіла та.

 - Вибач мені за вчорашнє. Я дурницю сказав, сам не знаю, що на мене найшло. Мені справді дуже соромно.

Наталя вмить змінилася на обличчі: від офіційного воно стало якимось дружнім і привітним.

 - Добре, я не ображаюся. Все одно рано чи пізно це вже не було б таємницею. 

 - Дякую тобі, Наталю,- аж засвітився від радості Дмитрик.- Я обіцяю виправити свою поведінку, а тобі коли щось потрібно буде, то ти звертайся, я допоможу.