Випадковості

Випадковості постійно переслідують Дмитрика. То він випадково зачепить рукою вазу, яка по-зрадницьки голосно упаде на підлогу; то випадково з ложки впаде крапля вишневого варення на білу скатертину; то, поспішаючи, спіткнеться і знову ж таки випадково порве нові штани. І таких випадковостей можна ще перераховувати досить довго.

Мама бідкається: «Ну що за дитина така неуважна», а Дмитрик лише невинно знизує плечима, мовляв: «До чого тут я? То все просто збіг обставин, випадковість.»

А одного разу він випадково забув вдома ключі від квартири й до вечора змушений був просидіти у Славка, чекаючи батьків.

 - Треба щось робити з цими його випадковостями, — після чергового випадку сказала мама татку.

 - Та не чіпляйся ти до дитини, ну з ким не буває,- намагався заступитися за сина татко.

 - Ні з ким не буває, крім нашого Дмитрика. Час покласти цьому край, — рішуче мовила мама і вийшла з кімнати.

Наступного ранку Дмитрик, збираючись до школи, ніяк не міг знайти свій улюблений светр, а саме його він хотів одягнути сьогодні.

 - Мамо, а ти не бачила, де мій зелений светр?- спитав він.

 - Вибач, синку, я випадково забула його випрати, — винувато сказала мама і продовжила поратися на кухні.

 - Нічого не вдієш,- подумав Дмитрик, —  доведеться одягнути щось інше.

Проте настрій у нього значно погіршився, адже сьогодні до школи мав завітати фотограф, щоб зробити спільне фото їхнього класу і Дмитрик вже бачив себе на фото саме в цьому светрі.

Пройшло кілька днів. Якось ввечері мама прийшла з роботи й висипала в вазочку на кухні цукерки. Дмитрик дуже зрадів побаченому і швиденько підійшов, щоб поласувати солоденьким. Та виявилося, що всі цукерки були з горіховою начинкою, яку він ще з дитинства не любив.

 - Ой, вибач. Я випадково купила не ті цукерки,- спробувала виправдатися мама. - Але наступного разу я буду уважнішою.

А потім і взагалі почалося щось незрозуміле: то мама випадково забрала на роботу його зарядку від мобільного і Дмитрик до вечора просидів з розрядженим телефоном без можливості спілкування та доступу в Інтернет; то вона випадково забула купити обіцяний випуск журналу коміксів.

А вчора і взагалі мама з татом пішли в гості й випадково забрали з собою ключі від квартири, таким чином Дмитрик змушений був увесь вихідний просидіти в хаті, в той час, як хлопці весело гралися на вулиці.

Коли ввечері батьки повернулися додому, Дмитрик вийшов з кімнати й ображено промовив:

 - Як можна було забрати всі ключі? Я не зміг погратися з друзями, а завтра вже треба до школи.

 - Ну ти ж маєш розуміти, що таке випадковості, — серйозно відповіла мама. - У нас теж вони можуть бути.

І тут Дмитрик зрозумів, що то все не просто так було, а щоб його провчити. Сказати, що з того часу випадковостей в його житті не було — не можна, але те, що їх стало значно менше - це 100 відсотків.