Диктант

 - Сьогодні у нас буде диктант, — весело повідомила вчителька української мови, зайшовши до класу.

 - І чому тут радіти? - прошепотів Дмитрик своєму товаришу по парті Славку. - Знову якийсь довгий текст треба буде писати та ще й думай, де там ті коми та крапки ставити.

Дмитро Юрченко був учнем 6-го класу. Не можна сказати, що він був найгіршим учнем, скоріше таким, як усі: трохи лінивим, неуважним, особливого бажання навчатися не мав. Школу він розглядав більше, як місце зустрічі з друзями, ніж храм навчання. Саме тому інформація про диктант викликала у нього шквал негативних емоцій.

Та діватися було нікуди, староста вже почала роздавати зошити для контрольних робіт, а вчителька пояснювала правила та завдання.

Мозок Дмитрика вперто відмовлявся слухати вчительку, в голову лізли різні думки та жодна з них не стосувалася диктанту. 

Вікторія Олегівна вже прочитала текст і сказала підготувати ручки, а Дмитрик тільки й розчув, що мова там йшла про сніг та птахів.

 - Отже, перший абзац, — почала вчителька. - Весняна пора. Сонце пригріває все сильніше, сніг розтанув і на дорогах дзюркочуть веселі струмки…

Дмитрик щосили намагався встигнути записувати слова за вчителькою та думки постійно відносили його кудись в сторону. Перепитувати він не став, тож почав фантазувати й змінювати пропущені слова на свої. Він так захопився цією творчістю, що навіть не помітив, як вчителька продиктувала останнє речення і сказали здати зошити з роботами.

На диво, але настрій після диктанту у Дмитрика явно покращився, навіть Славко здивовано дивився на нього.

Наступного дня Вікторія Олегівна принесла зошити з перевіреним диктантом. Дмитрик перегорнув сторінку і зі здивуванням помітив дві оцінки. Червоною ручкою внизу під диктантом було виведено 2/10.

Він заглянув в зошит до Славка — там стояла лише одна оцінка - 7. Повернувся до відмінниці Наталки, в неї теж була лише одна оцінка — заслужена 12.

Вікторія Олегівна явно помітила здивування учня і сказала:

 - Бачу, Дмитре, ти не розумієш, чому отримав дві оцінки. Що ж, доведеться пояснити. За диктант ти отримав двійку, а от за творчість я тобі поставила 10. Це ж вперше за мою практику бачу такий цікавий варіант диктанту. Але надалі не раджу так експериментувати.

Весь клас дружно засміявся. Та вчителька дала зрозуміти, що з жартами закінчено і час переходити до вивчення нової теми.

 - Даси почитати, що ти там написав? - прошепотів Славко.

 - Та я й сам не пам‘ятаю, - відповів Дмитрик. -  Слова якось самі з’являлися.

Після уроків класний керівник зібрала в усіх учнів щоденники, щоб виставити оцінки за тиждень. Побачивши яскраво виведену двійку, Дмитрик розумів, що вдома доведеться пояснювати історію з диктантом і вже наперед придумував виправдання.

Ввечері мама, як завжди, попросила принести щоденник. Дмитрик мовчки подав його, а сам сів в крісло навпроти.

 - А це що таке? - насупилася відразу мама, побачивши двійку.

Далі послідувала довга розповідь Дмитрика про диктант, про те, що він захотів трохи змінити текст і як вчителька за це поставила йому 10 балів. Звісно, інформацію про своє небажання писати та неуважність він не став озвучувати)

Він почутого татко почав сміятися, а мама сердито похитала головою і майже слово в слово, як Вікторія Олегівна, попросила його більше не робити так.

Ви спитаєте, чи полюбив після цього Дмитрик диктанти? Звісно, що ні. Але і подібної творчості більше не допускав.