12. Клапан і Геній: Історія Одного Вибуху

Над Сан-Ремо повільно сходив ранок. Він розповзався вулицями, як тепла, ледача мантія, ледь торкаючись фасадів будинків, що ще спали у тіні. Аромат свіжозвареної кави змішувався із солоним подихом моря, що долинав від набережної, та ледь відчутним запахом старого тютюну. Сонячні промені неспішно пробивалися крізь віконне скло кафе "Морська Піна", освітлюючи невеликі столики, де місцеві жителі починали свій день.

За одним із таких столиків, що стояв біля вікна, сидів Вульф. Його обличчя, як завжди, було приховане за розгорнутою газетою "La Stampa", де, схоже, нічого нового не відбувалося. Лише час від часу над верхнім краєм газети з'являлася димка від люльки, яку він ліниво потягував, випускаючи повільні кільця диму. Навпроти нього, поглинений читанням, сидів Ганс. Назва його книги, "Практичний посібник з ремонту триреми: навігація, оснащення та швартування в умовах Римської імперії", абсурдно виглядала в його руках, але він читав її з серйозністю професора, час від часу поправляючи окуляри.

Ідилія ранку порушилася різко, наче розбите скло. До їхнього столика наблизилися троє чоловіків. Їхній вигляд був... незабутнім. Розпатлане, ніби щойно з грози, волосся стирчало на всі боки, брови були помітно обгорілі, а на обличчях виднілися сліди сажі й невеликих опіків, що надавало їм якогось дикуватого, але водночас жалюгідного вигляду. Від них тхнуло чимось гострим, сумішшю горілого цукру, дріжджів та... чогось ще, дуже міцного. Вони зупинилися, не наважуючись наблизитись, і їхні очі, перелякані й розгублені, шукали Вульфа.

Троє чоловіків, що наблизилися до столика, зневажливо кинули погляди на ранкові газети та перелякані обличчя відвідувачів кафе, які вже помітили їхню обгорілу появу. Один з них, найвищий, кашлянув, ніби намагаючись прочистити горло від сажі.

— Доброго ранку, детектив Вульф, — прохрипів він, а двоє інших лише кивнули, наче зомбі.

— Доброго ранку, — пробурмотів Вульф, не відриваючи погляду від газети. — Хоча, дивлячись на вас, можна припустити, що для вас він був не дуже добрим.

Чоловіки почали говорити одночасно, наче заведений механізм.

— ...воно вибухнуло, детектив! — вигукнув один.

— ...ніби сотня феєрверків одразу! — додав другий.

— ...і той запах, о, той запах! — простогнав третій, прикриваючи обличчя обпаленою рукою.

— Ми просто... —

— ...робили це, як завжди! —

— ...а потім ба-бах! І все полетіло! —

— ...стіни, стеля, мій кіт, бідний Пухнастик! —

— ...все у вогні! —

— ...і той бак, він полетів просто в небо! —

— ...а потім... а потім ми побачили його! —

— ...з рогами! —

— ...і полум'ям! —

Їхні слова перепліталися в нерозбірний клубок, сповнений страху, паніки та перебільшень, від яких навіть ранкова кава здавалася прісною. Ганс, щойно відклавши свою книгу, підняв брову і скептично подивився на них.

Вульф терпляче, але цинічно випустив великий клуб диму з люльки, який ніби завис у повітрі, сигналізуючи про межу його терпіння.

— Так, так, я вже бачу, що ви пережили щось... феєричне, — спокійно промовив Вульф, нарешті опустивши газету. Його погляд ковзнув по обгорілих бровах і розпатланому волоссю. — Але якщо ви не припините перебивати один одного і не почнете говорити по черзі, чітко та зрозуміло, я вважатиму, що ваш інцидент — це просто колективна галюцинація, спричинена, судячи з запаху, вживанням якихось... сумнівних напоїв. Хто почне? І, будь ласка, без рогів, якщо це не стосується прямої фізичної травми.

Вульф, кинув на трійцю важкий погляд.

— Перш ніж ви продовжите свою... "феєрію", — промовив він спокійно, але з нотками нетерпіння в голосі, — представтесь. Імена. Посади. А потім, можливо, зможете розказати щось осмислене.

Найвищий із чоловіків, якого Вульф раніше помітив, незграбно випростався. Його обгорілі брови здивовано піднялися, а обличчя, вкрите сажею, немов застигло в німому здивуванні.

— О, так, звісно, детектив, — прохрипів він. — Я – Ренато, головний... ну, того, майстер у всьооому, що стосується нашого благородного ремесла. Це мій брат, Сільвіо, — він махнув рукою на чоловіка з найбільшими плямами сажі на щоках, — а це наш кузен, Феліче, — кивнув на третього, що нервово смикав обпаленим вухом. — Ми всі з однієї... скажімо так, династії.

Сільвіо та Феліче синхронно кивнули, а Сільвіо додав:

— Так, саме так! Все так і було! Це чиста правда!

— Отже, панове, що ж трапилося з вашим... "благородним ремеслом"? — Вульф зробив акцент на останніх словах, його погляд ковзнув до Ганса, який, схоже, вже робив нотатки, навіть не дивлячись у записник.

Ренато зітхнув, ніби згадуючи найгірший день у житті.

— Ми, як завжди, о шостій ранку варили самогон.

Вульф підняв брову.

— О шостій ранку? Навіщо ж так рано починати варити самогон, панове? Це ж не кава.

Ренато здвигнув плечима.

— Ну, ми його продаємо. Місцевій поліції. А те, що залишається... ну, те вживаємо самі.

— Так, вживаємо для здоров’я! — вставив Сільвіо, і всі троє злегка, якось по-кошачому, засміялися, хоч і виглядали при цьому швидше наляканими, ніж веселими.

Вульф лише потягнув дим з люльки, дозволяючи своїм очам висловити весь цинізм.

— Зрозуміло. Продовжуйте. Отже, ви "вживали для здоров'я", а потім?

— А потім, як завжди, — продовжив Ренато, — перед тим, як варити, ми хильнули. Для успіху справи, знаєте. А потім почали процес. Спочатку вода заливається в чан... потім туди додаються дріжджі та цукор...

Ганс, який до цього лише стримував посмішку, нарешті порушив свою мовчанку, його голос був спокійним, але сповненим неприхованого сарказму.