5. Фіолетове колесо Сан-Ремо

Невеличке містечко Сан-Ремо розкинулося десь на півдні Італії, ніби притулившись до узбережжя. Його мешканці, хоч і були трохи дивними, проте лишалися простодушними та довірливими. Вони не просто жили серед дивацтв, а й звикли до них, сприймаючи будь-яку чудернацьку поведінку одне одного як невід'ємну частину місцевого колориту. У цьому місці погода була такою ж мінливою та химерною, як і самі жителі: то раптом дощ і вітер посеред сонячного дня, то сніг міг випасти посеред літа. А сонячні та місячні затемнення відбувалися тут чи не кожного місяця, а то й частіше, додаючи місту ауру постійної непередбачуваності.

Їхній день починався не стільки з кави, скільки з гарячих обговорень останніх новин та, звичайно ж, свіжих пліток на площі. Будь-яка дрібниця могла стати темою для запальної дискусії: від ідеального рецепту томатного соусу, що приводив до справжніх "кулінарних дуелей", до несподіваної появи нового кота у сусіда. А вже якщо мова заходила про особисті справи, то тут ніхто не міг тримати язика за зубами, і чутки розліталися містом швидше за мінливий вітер.

Місцеві органи правопорядку в Сан-Ремо були представлені кількома поліційними відділками. Проте мешканці не поспішали звертатися до них, адже всі знали: поліціянти не вміли тримати язика за зубами і все, що стосувалося їхніх справ, одразу ж ставало надбанням громадськості. Саме тому у Вульфа завжди були відвідувачі. Усі чудово знали про його цинізм та про те, що іноді він любив випити так, що потім не міг згадати навіть власного імені. Але що найважливіше — Вульф ніколи нічого не розповідав. Ба більше, містом ширилися кумедні прикмети, пов'язані з Вульфом: якщо він прокидався тверезим, це віщувало спокійний день для міста, а якщо з перегаром — чекай на нову, неординарну справу, яка неодмінно знайде його офіс.

А Ганс? Ганс — це просто Ганс. Він до всього ставився з іронією та сарказмом, намагаючись знайти хоч якесь логічне пояснення для нелогічних дій Вульфа та виправдати його дещо специфічний підхід до ведення справ.

Також у Сан-Ремо був і інший детектив. Енцо Ріццо, він був повною протилежністю Вульфа: завжди акуратний, пунктуальний, намагався діяти суворо за правилами. Проте, оскільки і він теж полюбляв плітки і не міг тримати язика за зубами, клієнтів у нього також було не дуже багато.

Приїжджі рідко затримувалися в Сан-Ремо надовго. Ті, хто намагався тут оселитися, швидко розуміли, що нелогічний ритм життя та всепроникна, але добродушна пліткарська атмосфера не для них. Вони шукали спокою, а знаходили лише постійні затемнення, раптові сніги та детективів, які вирішували справи на двадцять євро та особисті образи.

Один із таких днів, коли сонце Сан-Ремо зрадливо ховалося за хмарами, а з моря долинав пронизливий вітер, обіцяючи чергове затемнення, Вульф сидів у своєму офісі. Він саме заглибився у вивчення етикетки старої пляшки к'янті, розмірковуючи над тим, чи варто її відкорковувати до обіду, коли двері відчинилися без стуку.

На порозі стояв Капітан Моретті, начальник третього поліційного відділку. Його уніформа була бездоганною, але обличчя виражало суміш роздратування, збентеження та... відчаю. Моретті, відомий своєю нездатністю тримати навіть найменший секрет, нервово потирав скроні.

— Вульфе, — видихнув він, ледь переступаючи поріг. — Мені потрібна твоя допомога. І так, я знаю, що це звучить... неможливо. Але це надзвичайно серйозно!

Вульф ліниво підняв погляд, не відриваючись від пляшки.

— Моретті, — процідив він, — якщо ти прийшов скаржитися на чергового ідіота, що втік з-під варти, чи на те, що твої підлеглі знову переплутали винний оцет із рідким милом... то це до Ганса. Він сьогодні відповідальний за муніципальні абсурди.

Моретті відмахнувся, його обличчя стало ще більш жалюгідним.

— Ні, Вульфе! Це набагато гірше! Це... особиста втрата! І це може коштувати мені кар'єри!

Вульф нарешті поставив пляшку на стіл і подався вперед, його цинічна цікавість прокинулася.

— Цікаво. Тоді викладай. Але не забувай, що мої послуги мають ціну. Особливо, коли йдеться про "особисті втрати" поліцейських.

Моретті озирнувся, ніби боявся, що стіни мають вуха, і знизив голос до переляканого шепоту.

— Моє... службове моноколесо! Воно зникло! — майже прохлипав Моретті, і його голос здригнувся, ніби він ось-ось розплачеться.

Вульф, на мить, здавалося, справді здивувався. Його брови ледь помітно злетіли вгору, але це тривало лише частку секунди. Потім він зробив глибоку затяжку люлькою і випустив дим повільним струменем.

— Моє моноколесо, кажеш? — процідив Вульф, і на його обличчі знову заграла цинічна посмішка. — О, Капітане Моретті, це ж величезний злочин! Я б сказав, злочин століття, що потребує негайного втручання... вищих сил, бо, схоже, навіть ваші підлеглі не можуть впоратися зі зникненням такого стратегічно важливого об'єкта. Гансе! — Вульф кивнув своєму помічникові. — Приготуйся. Нам потрібні всі деталі. Кожна дрібниця. Цей інцидент, схоже, увійде в аннали криміналістики Сан-Ремо.

Ганс, який уже тримав олівець напоготові, подивився на Вульфа з ледь помітною іронією.

— Слухаю, Вульфе. Я вже готовий записувати свідчення. Чи була у моноколеса особиста охорона? Можливо, воно втекло з особистих мотивів?

Вульф проігнорував жарт Ганса і пильно подивився на Моретті.

— Тепер, Моретті, давай будемо серйозними. Хоча б на хвилину. Чому ти прийшов до мене? Ти ж Капітан поліції. У тебе цілий відділок. Чому ти не пішов до власних підлеглих? Чи, можливо, до свого колеги, Енцо Ріццо, який так любить слідувати правилам?