3. Теща та її незвичайні прикмети

Над Сан-Ремо знову висіла дивна тиша, порушувана лише ледь чутним дзенькотом порожніх пляшок, які Ганс дбайливо перебирав в офісі Вульфа. Сніжинки, що вже стали звичною частиною літа, повільно танули на вікнах, залишаючи по собі химерні візерунки. Вульф, як завжди, сидів у своєму оббитому шкірою кріслі, розташованому біля вікна, і, закинувши ноги на стіл, випускав клуби диму з люльки. Його погляд був спрямований на дивне сонячне затемнення, що огорнуло місто, і здавалося, що він насолоджується кожною його миттю, занурившись у глибоку задуму.

Раптом, без стуку, двері офісу різко відчинилися, і на порозі з'явилася молода пара. Чоловік, високий і худорлявий, похитувався на ногах і нервово смикав оком. Від нього віяло солодкуватим запахом дешевого вина. Він вчепився в руку своєї дружини, яка, на відміну від нього, виглядала стримано, хоча в її очах мерехтіла суміш занепокоєння та рішучості.

— Детектив Вульф? — прошамкотів чоловік, його голос був сповнений тремтіння, а слова трохи плуталися. — Ми прийшли до вас із дуже делікатною справою. Зникла... моя теща.

Вульф незворушно випустив кільце диму, не відриваючи погляду від стелі.

— Теща, кажете? — пробурмотів він. — Що ж, панове, тещі мають властивість зникати. Іноді це благословення, іноді — прокляття. Залежить від тещі. У чому її особливість?

Ганс, який щойно закінчив класифікувати пляшки за вмістом алкоголю, обережно поклав їх на стіл і дістав свій записник.

— Ваші імена, будь ласка, — спокійно звернувся він до пари. — І коли востаннє ви бачили свою матір?

— Я — Антоніо Маріні, найкрасивіший чоловік у Сан-Ремо! А це моя дружина, Джулія, — випалив чоловік, його погляд бігав по кімнаті. — Ми її не бачили з вчорашнього вечора. Вона пішла за пивом — собі та мені. Ми з нею чудово випивали! А потім вона просто... зникла!

— Антоніо! — вигукнула Джулія, різко стиснувши його руку. — Припини! Це моя мама!

Вульф нарешті опустив ноги на підлогу, його погляд зупинився на Антоніо.

— Отже, панове Маріні. Якщо ми візьмемося за цю справу, нам потрібні всі деталі. Особливі прикмети. Щось, що вирізняє вашу тещу з-поміж інших тещ Сан-Ремо.

Антоніо здригнувся, його смикаюче око забігало ще швидше.

— О, детектив! Вона... вона дуже незвичайна жінка! У неї... у неї були козлячі роги! Так, справжні, гострі, закручені роги на голові!

Джулія обурено скрикнула:

— Антоніо! Що ти несеш?! Це маячня! Не слухайте його, детектив! У моєї мами ніколи не було ніяких рогів! Це, мабуть, його... бурхлива фантазія, підживлена вином!

Вульф ледь помітно посміхнувся, а Ганс вже зосереджено нотував, ледь стримуючи подив.

— Отже, козлячі роги, — пробурмотів Ганс, записуючи. — Дуже незвичайні прикмети для літньої дами.

— І це ще не все! — продовжував Антоніо, ігноруючи дружину, яка тепер роздратовано стискала кулаки. — У неї... у неї довга рожева борода, що сягає до пояса! І коли вона говорить, її язик... роздвоюється, як у змії, і висувається з рота, створюючи страшний шиплячий звук! І вона літає! Так, вона може літати на старій, пошарпаній мітлі, особливо коли хоче пива! А ще... — Антоніо раптом змовк, його очі розширилися, наче він згадав щось справді жахливе. — У неї... у неї ж є поросячий хвіст! Так, справжній, маленький, рожевий хвіст на дупі! І... іноді на її шиї з'являються жабра! Слизькі, вологі!

Джулія почервоніла.

— Та що ж це таке! Детектив, це все брехня! Моя мама — нормальна жінка! Просто вона... трохи ексцентрична!

Ганс, який досі тримав олівець над записником, нарешті почав швидко записувати, не звертаючи уваги на гнівний погляд Джулії. Він сумлінно фіксував козлячі роги, довгу рожеву бороду, роздвоєний зміїний язик, літаючу мітлу, поросячий хвіст і навіть слизькі жабра, лише зрідка поправляючи окуляри, ніби переконуючись, що все це не сон.

Вульф підняв руку, зупиняючи їхню суперечку.

— Зачекайте, панове. Давайте розберемося. Джулія, ви згодні з усіма цими прикметами?

Джулія зітхнула, намагаючись опанувати себе.

— Ні, детектив! Це все вигадки Антоніо! Він її... недолюблює! У мами не було рогів. І бороди в неї також немає, а язик... вона просто швидко тараторить, коли нервує, і тому слова зливаються! І ніякої мітли! Вона просто швидко ходить, ніби поспішає до туалету!

Джулія раптом замовкла, її погляд з тривогою ковзнув до Антоніо. Вона помітно знітилася, а її щоки спалахнули ще сильніше. Вона швидко зиркнула на Вульфа, ніби вирішуючи, скільки правди можна розкрити.

— Ну... він... — почала Джулія, ледь чутно. — Він... лише маленький поросячий хвіст, детектив. Справжній. Але він дуже маленький! І вона його завжди ховає! — вона вдихнула повітря, ніби збираючись з духом. — І ці... рожеві вусики під носом... це просто вона... не встигла поголитися! Мама дуже... зайнята жінка! Але в неї немає ніякої бороди.

Вульф розтягнув губи в повільній, цинічній посмішці. Ганс, який вже звик до абсурду, лише підняв брову, його олівець застиг над записником.

— Отже, — промовив Вульф, дивлячись на Ганса. — Маємо тещу з поросячим хвостом на дупі, яка зникла. Чоловік, який не бажає її знайти, і вигадує козлячі роги, жабра, довгу рожеву бороду, роздвоєний язик та мітлу. І дружина, яка намагається виправдати поросячий хвіст, але не помічає рожевих вусиків. Гансе, це обіцяє бути цікавим. Дуже цікавим.

Вульф знову закинув ноги на стіл, випустивши ще одне кільце диму.

— Гаразд, панове Маріні, — сказав він. — Ми візьмемося за вашу справу. Але попереджаю: мої методи розслідування є унікальними, і іноді вони приводять до неочікуваних висновків. Ваша теща, судячи з усього, жінка... з характером. А тепер, Гансе, зачитай мені ці деталі, як ти їх записав.