1. Справа про губернаторські шкарпетки

Ранки в Сан-Ремо завжди починалися з якихось безглуздих обіцянок. Сьогоднішня, наприклад, прийшла у вигляді пронизливого сонячного променя, що нахабно пробився крізь щілини старих віконниць, намагаючись дістатися до обличчя приватного детектива Еразма Вульфа. Вульф, чоловік невисокого зросту, з обличчям, що вічно виражало глибоке невдоволення життям, лише потягнувся на своєму пропаленому дивані, буркнувши щось про "сонячний маразм", який, на його думку, мав би бути заборонений за законом.
Кімната, що служила їм і домом, і офісом, і свідоцтвом повного краху естетичних норм, панувала у звичному хаосі. Стос непрочитаних газет за минулий тиждень ділив простір з порожньою пляшкою з-під чогось міцного, що пахло мокрим псом, а також кількома невідомими науці плямами на килимі. Вульф обвів очима цей гармидер, який вже давно став невід'ємною частиною його буття. Погляд зупинився на нечіткому силуеті у дальньому кутку, серед купи сумнівних паперів, забутих речей та порожніх тарілок. Височенна, худа постать незграбно розпласталася на підлозі, ніби зливалася з цим безладом.
Вульф напружив мозок, намагаючись згадати, хто ця потвора, що посміла втрутитися у його особистий простір і руйнувати залишки ранкового спокою. Його брови зійшлися в похмурій гримасі, коли, немов блискавка, його пронизала жахлива думка. Це ж...
Двері з гуркотом розчинилися навстіж, і в отворі, захеканий та розпатланий, з'явився сам Губернатор міста. Його обличчя було червоним, а очі виражали суміш паніки та обурення.
— Детективе Вульф! — видихнув Губернатор, не помічаючи сплячого Ганса, а, можливо, просто ігноруючи його. — Це жахливо! Неприпустимо!
Від несподіванки Еразм Вульф перелякано скотився з дивана, незграбно приземлившись на купу старих газет. Він миттєво підхопився, намагаючись надати своєму вигляду якомога більш ділового вигляду, хоча єдине, що він міг приховати, це власне збентеження.
— Ні-ні-ні, Ваша Екселенціє! — забормотів Вульф, хаотично розмахуючи руками, намагаючись приховати пляшку, що викотилася з-під дивана. — Це все не... не так, як здається! Я... ми тут просто... в наукових цілях! Так, наукові дослідження в умовах екстремального... порядку!
Губернатор, схоже, не звернув уваги на цю нісенітницю. Він був занадто заглиблений у власну драму, щоб помічати "маразм" оточення.
Тим часом, Ганс Кляйн, розбуджений гуркотом дверей та панічним лементом Губернатора, повільно розплющив очі. Він прокинувся, незграбно підвівся з підлоги, обтрушуючи пил з ділового костюма, що був на ньому. Його забудькуватий мозок одразу почав обробляти інформацію, що надходила. "Губернатор? В такому стані? Мабуть, він забув, де його власні труси", — промайнуло в голові Ганса, викликаючи ледь помітну посмішку.
Потім він подивився на батька, який, наче переляканий школяр, стояв рівно перед губернатором, його обличчя виражало суміш переляку та жалюгідного виправдання.
— О, Еразме, — безневинно протягнув Ганс, потягуючись і нібито випадково зачіпаючи ногою ще одну порожню пляшку, яка з дзенькотом покотилася по підлозі, — ти вже прокинувся? А я думав, що твій маразм сьогодні вихідний.
Вульф скривився, його погляд метнувся від сина до переляканого Губернатора, намагаючись зрозуміти, чи почув той "недбалу" ремарку.
— Ганс! Я ж казав тобі... на "ви"! І тихий ранок для мене — це... — Вульф осікся, зрозумівши, що цей ранок вже точно не буде тихим, а його власне "маразматичне" життя лише набуває нових обертів.
Губернатор нарешті перевів подих, його голос тремтів від обурення та, здавалося, від глибокого особистого потрясіння.
— Детективе Вульф, я... я не знаю, як це можливо! Це... це ганьба! Ганьба на все моє ім'я, на моє положення!
Він зробив драматичну паузу, дивлячись на Вульфа такими очима, ніби розказував про втрату державної таємниці або королівських регалій. Ганс, який щойно внутрішньо готувався до справи століття — можливо, зникнення дорогоцінного державного документа чи викрадення онуки впливового банкіра, — тепер затамував подих, чекаючи на подробиці великого злочину. Його висока постать завмерла, а очі сяяли очікуванням. Вульф лише зітхнув, вже відчуваючи, як голова починає боліти від майбутньої порції маячні.
— Розумієте, сьогодні вранці... я прокинувся... а вони... вони зникли! — Губернатор широко розвів руками, немов показуючи пустоту всесвіту.
Вульф терпляче, хоча й з помітним сарказмом у голосі, запитав:
— Вони? Ваша Екселенціє, ви про що? Про весь той здоровий глузд, що покинув Сан-Ремо?
Губернатор кинув на Вульфа обурений погляд, навіть не помітивши іронії.
— Про шкарпетки, детектив! Мої шкарпетки! Мої улюблені, шовкові, ручної роботи шкарпетки з монограмою! Вони просто зникли! Їх вкрали, поки я спав! Це зрада! Зрада моїх ніг!
Ганс не витримав. Його обличчя, досі сповнене очікування, поволі змінило вираз на суміш розчарування та абсурдного розуміння. Ледь чутний смішок вирвався з його вуст, переростаючи у повний, хоча й тихий, регіт. Він прикрив рот долонею, намагаючись стриматися, але його високе тіло затрусилося від сміху.
Вульф, дивлячись на розгубленого Губернатора, скривився. Він теж відчув цей напад "маразматичної" іронії. Зрештою, це ж його син. Він кинув погляд на Ганса, а потім на губернатора.
— Ну, Ваша Екселенціє, — промовив Вульф, його голос був сповнений удаваної серйозності, але в очах спалахнув цинічний вогник, — Зрада ніг – це, безумовно, гірше, ніж зрада батьківщини. Це… це справжній маразм! — На останнє слово він зробив особливий наголос, кинувши багатозначний погляд на Ганса.
Ганс, який все ще хитався від сміху, відповів, ледь дихаючи:
— О, безумовно, Еразме! Це ж не просто шкарпетки, це, мабуть, фундамент губернаторського щастя! А ти, звісно, геніальний детектив, що здатен розплутати таку... масштабну зраду. Ти, мабуть, отримаєш пам'ятник за такий подвиг!
Губернатор стояв, широко розкривши очі, дивлячись на них то з переляком, то з повним нерозумінням. Його обличчя, досі червоне від обурення, стало блідим. Схоже, він щиро не міг повірити в таку реакцію, адже його трагедія була настільки глибокою, що викликала у детективів... відвертий регіт.
— Я не розумію! — знову видихнув Губернатор, його голос звучав як надривний зойк розчарування. — Ви що, не усвідомлюєте серйозності мого становища?! Це не просто шкарпетки, це символ мого особистого авторитету! Це мій перший крок до повного хаосу! Без цих шкарпеток я не зможу зустріти сьогоднішню делегацію! Я виглядатиму... я виглядатиму як якийсь... бездомний! Це ж національна катастрофа, детектив!
Вульф закашлявся, намагаючись стримати останній подих сміху, і подивився на Губернатора. Він розумів, що час "серйозності" прийшов, принаймні, до того моменту, коли вони отримають аванс.
— Гаразд, Ваша Екселенціє, — Вульф приклав руку до лоба, ніби згадуючи про важливу деталь, — Щоб належним чином зануритися в глибини цієї... монументальної справи, мені потрібна хвилинка для... стратегічного обмірковування. Так, саме так.
Він кивнув Губернатору, а потім обернувся до Ганса, його очі блиснули звичним роздратуванням.
— Ганс! Ти, як мій... вірний помічник, маєш записати всі деталі. Не пропусти жодної дрібниці, бо ця "національна катастрофа", як бачиш, потребує нашої "найглибшої" уваги. Колір, розмір, кількість, хто востаннє їх бачив, чи були на них сліди боротьби з пилом... Усе до найменшої маразматичної подробиці! Я зараз... осмислю справу в іншому місці.
Вульф рішуче розвернувся і попрямував до маленьких дверей у кутку кімнати, що, судячи з усього, вели до вбиральні. Губернатор здивовано дивився йому вслід, а Ганс, важко зітхнувши, потягнувся за своїм блокнотом, який, на диво, виявився не серед пляшок, а в кишені його пом'ятого ділового костюма.
— Отже, Ваша Екселенціє, — промовив Ганс, повертаючись до Губернатора, його обличчя було напрочуд серйозним, незважаючи на внутрішній регіт. — Почнемо з самого початку. Опишіть, будь ласка, ті... трагічно зниклі шкарпетки. І не пропустіть жодної дрібниці.
Губернатор, все ще трохи розгублений, але вхопившись за можливість виговоритися, випрямився. Його очі загорілися, ніби він нарешті знайшов вдячного слухача, або, принаймні, того, хто мусив слухати.
— О, Гансе! Дякую, хоч ви розумієте! Це ж не просто шкарпетки, це витвори мистецтва! Вони були королівського синього кольору, такого глибокого, як нічне море перед бурею! І знаєте, ручної в'язки! Монограма, моя особиста монограма – ініціали "Г.В.", вишиті золотими нитками! Кожен стібок, Гансе, кожен стібок був свідченням мого непохитного статусу!
Ганс мовчав, старанно записуючи. Він уявляв собі цю "золоту монограму" на шкарпетках, які, швидше за все, були звичайними і пожовтілими від часу. Він написав: "Колір: синє-королівський (напевно, брудний синій). Монограма: Г.В. (золото, ймовірно, мішура)".
— Вони були... як друга шкіра для моїх ніг! — продовжував Губернатор, жестикулюючи, наче перед ним стояв натовп. — Ніколи, чуєте, ніколи вони не тиснули, не натирали! Це була симфонія комфорту і елегантності! А розмір... розмір, звісно, мій, сорок третій. Точний, ідеальний!
Ганс швидко написав: "Розмір: сорок третій, ідеально для ходьби по місту, де забули труси. Зручні, як друга шкіра, можливо, зняли разом зі шкірою".
— Я їх носив лише в найурочистіші моменти! — голос Губернатора перейшов на трагічний шепіт. — На зустріч з міністром, на щорічний бал, на відкриття міської каналізації... І тепер, коли я маю зустрітися з делегацією, я беззбройний! Мої ноги... мої голі ноги... це буде як оголення душі перед ворогом!
Ганс стримував черговий напад сміху, гризучи олівець. "Кількість: одна пара. Використання: урочисті моменти (відкриття каналізації). Стан: Зниклі (як і мозок)". Він підняв очі на Губернатора.
— А хто, Ваша Екселенціє, востаннє їх бачив? І де саме? У спальні? На килимку біля ліжка? Можливо, вони просто... сховалися?
Губернатор скривився, його голос набрав обуреної тональності.
— Бачив? Гансе, їх не бачили! Мої шкарпетки... вони були щасливими шкарпетками! Я їх ніколи не прав, це ж погана прикмета для такої сакральної речі! І вони завжди, завжди були зі мною! Я їх зняв перед сном, як завжди, і поклав... — тут Губернатор зробив глибокий вдих, майже як перед сповіддю, — ...під подушку! Саме там, де я завжди їх зберігаю! І більше ніхто не заходив у мою спальню, крім моєї дружини!
Ганс, який щойно робив позначку про "тумбочку", тепер застиг з олівцем у руці. Його очі повільно округлилися, а потім його рот почав розтягуватися в посмішці, що загрожувала перерости в черговий нестримний регіт. "Під подушку?! Щасливі шкарпетки, які ніколи не пралися?!" — подумки верещав він, але намагався тримати обличчя, хоча це було майже неможливо. Він перекреслив "Тумбочка біля ліжка" і написав: "Місце зникнення: Під подушкою! Непрані, щасливі".
— Дружина Губернатора, значить, — промовив Ганс, намагаючись зберегти серйозність, що давалося йому з величезними труднощами. — Мотив... мотив все ще невідомий.
З вбиральні нарешті донісся звук зливу, і за мить двері розчинилися. Вульф вийшов, виглядаючи не менш, а навіть більш роздратованим, ніж раніше. Його обличчя свідчило про запеклу внутрішню боротьбу з "маразмом" світу. Він обвів поглядом кімнату, зупинившись на Губернаторі та Гансові, який старанно щось занотовував.
— Ну що, Гансе, — буркнув Вульф, його голос був хрипким, — Ти вже записав усі фундаментальні деталі? На кшталт, чи були на підошвах протоптані дірочки, чи вони були ретельно випрані? Бо, знаєш, для такої масштабної справи нам потрібна найглибша аналітика.
Губернатор подивився на Вульфа з надією.
— Детективе! Ганс саме записував найважливіші...
Ганс перервав його, піднявши руку.
— Еразме, я записав усе, що вважав за потрібне для початку розслідування. Протоптані дірочки, боюся, вийшли за рамки нашого... безпосереднього фаху. Але можу сказати, що шкарпетки, за словами Губернатора, були не просто шкарпетками, а симфонією комфорту і елегантності, що зникла з... під подушки! І головна підозрювана... — Ганс зробив багатозначну паузу, його очі зустрілися з Вульфом, і в них обох промайнув іскристий, спільний сарказм, — ...дружина Губернатора.
Вульф вирячив очі від подиву, а потім повільно повернув голову до Губернатора. Його брови знову зійшлися на переніссі.
— З під подушки, кажете? А отут уже цікавіше. Бо зазвичай шкарпетки крадуть або пральні машини, або... надто терплячі дружини, яким набридло, що їхні чоловіки зберігають брудні шкарпетки під подушкою. Отже, Ваша Екселенціє, ви підозрюєте свою дружину у державній зраді?
Обличчя Губернатора моментально почервоніло.
— Зрада?! Детективе Вульф! Як ви смієте?! Моя дружина... Вона ж... вона ніколи! Це обурливо! Вона ж клялася мені у вірності!
Він зробив крок назад, обурено дивлячись на Вульфа, ніби той образив його найсвятіші почуття. Але потім, ніби несподівана думка пронизала його мозок, Губернатор на мить замовк. Його обличчя стало задумливим. Він пожував губу, опустив погляд, а потім, зітхнувши, почав говорити, ніби звертаючись до самого себе.
— Хоча... вона постійно, чуєте, постійно наполягала, щоб я їх... поправ. Вона казала, що "вони вже так просочилися духом десятиліть, що їхній аромат історії розходиться на весь наш дім!". Вона, звісно, була більш... поетичною у своїх висловлюваннях, але сенс був такий: "Губернаторе, поперіть нарешті ці шкарпетки, бо від них смердить на всю вулицю! А я що? Я ж їй пояснював! Це ж моя щаслива річ! Щасливі шкарпетки не перуть! Це ж погана прикмета! Це як зруйнувати фундамент мого успіху! І вона... вона дивилася на мене так дивно, коли я це казав. З таким... млосним поглядом.
Губернатор знову подивився на Вульфа, його очі були повні нового сумніву.
— Детективе... невже... вона могла б? Через... через сморід?
Ганс, який подумки вже відкинув сотню саркастичних жартів про "аромат історії" і "просочені духом десятиліть" шкарпетки, лише міцніше стиснув олівець. Його професіоналізм боровся з непереборним бажанням вибухнути реготом.
Вульф, тим часом, розправив плечі. Його обличчя, що досі виражало роздратування, раптом проясніло. Він випрямився, подивився на Губернатора з майже… полегшенням.
— А-а-а, — протягнув Вульф, потираючи руки, — Ну що ж, Ваша Екселенціє! Схоже, справа розплутана! Винний знайдений!
Губернатор витріщився на нього. Здивований, він спочатку вибухнув обуренням, а потім в його голосі з'явилася іронія, ледь помітна, але відчутна.
— Знайдено?! Детективе Вульф! Який ви... геній! Сидячи у вбиральні, ви змогли розплутати таку... глибоку справу! Це ж просто фантастика! Який розум! Яка дедукція! Це, мабуть, увійде в історію як найвеличніше розслідування всіх часів! Який же я щасливий, що звернувся саме до вас, а не до якихось там... звичайних детективів, які, певно, навіть і не здогадалися б шукати шкарпетки під подушкою!
Вульф не звернув уваги на сарказм, сприймаючи його як належне. Він задоволено кивнув.
— Моя порада: повертайтеся додому. Негайно. І запитайте свою дружину. Про ті шкарпетки. Просто запитайте. Впевнений, вона їх "прасувала" або "провітрювала" в якомусь "безпечному" місці. Або, що більш імовірно, нарешті відправила їх у відставку.
Вульф театрально розвів руками.
— А тепер, щодо гонорару. Якщо я помиляюся, і це не ваша багатостраждальна дружина, а якийсь міжнародний шкарпетковий терорист, тоді другу частину гонорару можете залишити собі. Але якщо я маю рацію, а я, як правило, маю рацію в таких кричущих випадках, то будьте ласкаві, перешліть другу частину поштою. Можете навіть у тих же... випраних шкарпетках. На цьому, вважаю, наше розслідування успішно завершено. Слава Сан-Ремо і його... чистим ногам!
Губернатор, дивуючись, як легко і швидко була "розкрита" його справа, але відчуваючи внутрішній неспокій, схопився і буквально побіг геть з офісу Вульфа, ніби за ним гналася делегація без шкарпеток. Він мчав додому, сповнений суперечливих думок і зростаючої підозри до своєї дружини, а Вульф та Ганс залишилися насолоджуватися заслуженим спокоєм після такого "виснажливого" ранку.
Вечірнє сонце Сан-Ремо повільно хилилося до обрію, забарвлюючи обшарпану кімнату Вульфа в помаранчеві тони. Ганс сидів на дивані, склавши свої довгі ноги на стос непрочитаних книг, і поглинутий читанням свіжого випуску вечірньої газети. На його обличчі час від часу з'являлася ледь помітна усмішка. Вульф стояв біля вікна, повільно затягуючись люлькою, дим якої зливався з останніми променями світла. Його пальці, здавалося, автоматично перебирали купку банкнот, що лежали на підвіконні – першу частину гонорару.
Раптом Ганс гучно вигукнув, привертаючи увагу Вульфа.
— Слухай-но, Еразме, — промовив Ганс, піднімаючи газету. — А пам'ятаєш нашу ранкову "національну катастрофу"?
Вульф ліниво кивнув, не відриваючись від перерахунку.
— Маю підозру, що йдеться про шкарпетки.
Ганс розгорнув газету ширше, і Вульф побачив великий заголовок: "СКАНДАЛ У РАТУШІ! ЗНИКНЕННЯ ЩАСЛИВИХ ШКАРПЕТОК ГУБЕРНАТОРА: ВИННА ДРУЖИНА?!"
— Ось, поглянь, — Ганс тицьнув пальцем у статтю. — "Сьогодні вранці місто Сан-Ремо сколихнула надзвичайна подія: в будинку шановного Губернатора зникли його щасливі, королівського синього кольору, шовкові шкарпетки ручної в'язки з золотою монограмою. Як вдалося з'ясувати нашим джерелам, які побажали залишитися анонімними, шкарпетки, які, за словами самого Губернатора, ніколи не пралися через погану прикмету і зберігалися під подушкою, були викинуті його власною дружиною. Жінка, яка вже багато років терпіла невгамовний аромат цієї "щасливої" реліквії, що, за її словами, "смерділа на весь дім і вулицю", здійснила цей відчайдушний крок у знак протесту проти багаторічного смороду в їхньому спільному житлі. Це була її помста за терпіння і заявка на чисте повітря у місті. Губернатор, за нашою інформацією, зараз знаходиться в стані глибокого шоку, адже його делегація залишилася без належного "фундаменту комфорту".
Ганс опустив газету, подивився на Вульфа, який тепер затягувався люлькою із ще більшою насолодою.
— Отже, Еразме, що скажеш? Твоя дедукція була... бездоганною.
Вульф видихнув дим, його очі цинічно блиснули.
— А що тут скажеш, Гансе? Коли ноги смердять на весь дім, то ніякі "щасливі" шкарпетки не врятують від жорстокої реальності. Іноді, знаєш, найглибші злочини приховуються не в темних провулках, а під смердючою подушкою і в терпінні дружини. Ось вона, справжня ціна щасливих речей – щаслива дружини та чисті ноги. І запам'ятай, Гансе, у нашому бізнесі найважливіше — не хто, а чому. Іноді мотив може бути банальним, як... як свіжий подих у домі губернатора. А тепер, сподіваюся, він не забуде переслати другу частину гонорару. Якщо, звісно, його дружина не викинула і гаманець.
Вульф знову затягнувся люлькою, дивлячись у нічне небо Сан-Ремо, де, здавалося, тепер панував мир і, можливо, навіть свіжість.