1. Справа про губернаторські шкарпетки

Ранки в Сан-Ремо завжди починалися з якихось безглуздих обіцянок. Сьогоднішня, наприклад, прийшла у вигляді пронизливого сонячного променя, що нахабно пробився крізь щілини старих віконниць, намагаючись дістатися до обличчя приватного детектива Еразма Вульфа. Вульф, чоловік невисокого зросту, з обличчям, що вічно виражало глибоке невдоволення життям, лише потягнувся на своєму пропаленому дивані, буркнувши щось про "сонячний маразм", який, на його думку, мав би бути заборонений за законом.

Кімната, що служила їм і домом, і офісом, і свідоцтвом повного краху естетичних норм, панувала у звичному хаосі. Стос непрочитаних газет за минулий тиждень ділив простір з порожньою пляшкою з-під чогось міцного, що пахло мокрим псом, а також кількома невідомими науці плямами на килимі. Вульф обвів очима цей гармидер, який вже давно став невід'ємною частиною його буття. Погляд зупинився на нечіткому силуеті у дальньому кутку, серед купи сумнівних паперів, забутих речей та порожніх тарілок. Височенна, худа постать незграбно розпласталася на підлозі, ніби зливалася з цим безладом.

Вульф напружив мозок, намагаючись згадати, хто ця потвора, що посміла втрутитися у його особистий простір і руйнувати залишки ранкового спокою. Його брови зійшлися в похмурій гримасі, коли, немов блискавка, його пронизала жахлива думка. Це ж...

Двері з гуркотом розчинилися навстіж, і в отворі, захеканий та розпатланий, з'явився сам Губернатор міста. Його обличчя було червоним, а очі виражали суміш паніки та обурення.

— Детективе Вульф! — видихнув Губернатор, не помічаючи сплячого Ганса, а, можливо, просто ігноруючи його. — Це жахливо! Неприпустимо!

Від несподіванки Еразм Вульф перелякано скотився з дивана, незграбно приземлившись на купу старих газет. Він миттєво підхопився, намагаючись надати своєму вигляду якомога більш ділового вигляду, хоча єдине, що він міг приховати, це власне збентеження.

— Ні-ні-ні, Ваша Екселенціє! — забормотів Вульф, хаотично розмахуючи руками, намагаючись приховати пляшку, що викотилася з-під дивана. — Це все не... не так, як здається! Я... ми тут просто... в наукових цілях! Так, наукові дослідження в умовах екстремального... порядку!

Губернатор, схоже, не звернув уваги на цю нісенітницю. Він був занадто заглиблений у власну драму, щоб помічати "маразм" оточення.

Тим часом, Ганс Кляйн, розбуджений гуркотом дверей та панічним лементом Губернатора, повільно розплющив очі. Він прокинувся, незграбно підвівся з підлоги, обтрушуючи пил з ділового костюма, що був на ньому. Його забудькуватий мозок одразу почав обробляти інформацію, що надходила. "Губернатор? В такому стані? Мабуть, він забув, де його власні труси", — промайнуло в голові Ганса, викликаючи ледь помітну посмішку.

Потім він подивився на батька, який, наче переляканий школяр, стояв рівно перед губернатором, його обличчя виражало суміш переляку та жалюгідного виправдання.

— О, Еразме, — безневинно протягнув Ганс, потягуючись і нібито випадково зачіпаючи ногою ще одну порожню пляшку, яка з дзенькотом покотилася по підлозі, — ти вже прокинувся? А я думав, що твій маразм сьогодні вихідний.

Вульф скривився, його погляд метнувся від сина до переляканого Губернатора, намагаючись зрозуміти, чи почув той "недбалу" ремарку.

— Ганс! Я ж казав тобі... на "ви"! І тихий ранок для мене — це... — Вульф осікся, зрозумівши, що цей ранок вже точно не буде тихим, а його власне "маразматичне" життя лише набуває нових обертів.

Губернатор нарешті перевів подих, його голос тремтів від обурення та, здавалося, від глибокого особистого потрясіння.

— Детективе Вульф, я... я не знаю, як це можливо! Це... це ганьба! Ганьба на все моє ім'я, на моє положення!

Він зробив драматичну паузу, дивлячись на Вульфа такими очима, ніби розказував про втрату державної таємниці або королівських регалій. Ганс, який щойно внутрішньо готувався до справи століття — можливо, зникнення дорогоцінного державного документа чи викрадення онуки впливового банкіра, — тепер затамував подих, чекаючи на подробиці великого злочину. Його висока постать завмерла, а очі сяяли очікуванням. Вульф лише зітхнув, вже відчуваючи, як голова починає боліти від майбутньої порції маячні.

— Розумієте, сьогодні вранці... я прокинувся... а вони... вони зникли! — Губернатор широко розвів руками, немов показуючи пустоту всесвіту.

Вульф терпляче, хоча й з помітним сарказмом у голосі, запитав:

— Вони? Ваша Екселенціє, ви про що? Про весь той здоровий глузд, що покинув Сан-Ремо?

Губернатор кинув на Вульфа обурений погляд, навіть не помітивши іронії.

— Про шкарпетки, детектив! Мої шкарпетки! Мої улюблені, шовкові, ручної роботи шкарпетки з монограмою! Вони просто зникли! Їх вкрали, поки я спав! Це зрада! Зрада моїх ніг!

Ганс не витримав. Його обличчя, досі сповнене очікування, поволі змінило вираз на суміш розчарування та абсурдного розуміння. Ледь чутний смішок вирвався з його вуст, переростаючи у повний, хоча й тихий, регіт. Він прикрив рот долонею, намагаючись стриматися, але його високе тіло затрусилося від сміху.

Вульф, дивлячись на розгубленого Губернатора, скривився. Він теж відчув цей напад "маразматичної" іронії. Зрештою, це ж його син. Він кинув погляд на Ганса, а потім на губернатора.

— Ну, Ваша Екселенціє, — промовив Вульф, його голос був сповнений удаваної серйозності, але в очах спалахнув цинічний вогник, — Зрада ніг – це, безумовно, гірше, ніж зрада батьківщини. Це… це справжній маразм! — На останнє слово він зробив особливий наголос, кинувши багатозначний погляд на Ганса.

Ганс, який все ще хитався від сміху, відповів, ледь дихаючи:

— О, безумовно, Еразме! Це ж не просто шкарпетки, це, мабуть, фундамент губернаторського щастя! А ти, звісно, геніальний детектив, що здатен розплутати таку... масштабну зраду. Ти, мабуть, отримаєш пам'ятник за такий подвиг!