4.4 Вахта на межі світів

Остання ніч грудня завжди найважча. Це не просто час для подарунків, це час, коли тканина реальності стає тонкою, як цигарковий папір. У Срібному Борі, в самій його серцевині, де не ростуть дерева, а лише стоять величні крижані колони, знаходиться Межа.

Саме сюди Дід Мороз приходить щороку за годину до півночі. Цього разу він не мав із собою мішка з іграшками. У його руках був лише срібний ліхтар, у якому замість свічки палало стиснуте світло всіх зірок, що згасли за минулий рік.

Біля Межі, на поваленому стовбурі прадавнього кедра, сидів старий. Він виглядав набагато старшим за Морозенка. Його обличчя було посічене зморшками, як карта світу, а борода була сірою від попелу спалених днів. Це був Старий Рік.

— Ти запізнюєшся, Морозенку, — проскрипів Старий Рік, не підводячи очей. — Я затримався, щоб зібрати останню посмішку, — відповів Дід Мороз, сідаючи поруч. — Як твій шлях? — Важкий. Багато болю, багато суєти. Люди знову намагалися встигнути все, але забули встигнути бути щасливими. Я йду, залишаючи по собі купу незавершених справ.

Старий Рік дістав із кишені в’язку ключів. Їх було триста шістдесят п’ять. Кожен ключ відмикав один день, який уже минув. Вони були важкими і холодними.

— Ти знаєш правила, — сказав Старий Рік. — Я не можу піти в Забуття, доки ти не приймеш Варту. Але цього року Межа заблокована. — Заблокована? Ким? — здивувався Морозенко. — Жалем. Люди так міцно тримаються за свої помилки в минулому році, що створили стіну, яку я не можу перейти, а Новий Рік не може пробити з того боку.

Дід Мороз підвівся і підійшов до невидимої стіни, що мерехтіла перед ними. Він побачив там мільярди образів: сварки, невисловлені слова, жаль за втраченими можливостями. Це була справжня гребля зі спогадів, яка зупиняла потік часу.

— Якщо ми не розіб’ємо цю стіну, — прошепотів Морозенко, — завтра ніколи не настане. Ми застрягнемо в «тридцять першому грудні» назавжди.

Дід Мороз згадав усіх, кого зустрів за ці дні. Юнака Марка, який шукав час. Архітектора Андрія, який знайшов свій забутий лист. Свою сестру Ладу, яка вчила світ тиші. Він зрозумів: щоб зруйнувати стіну жалю, потрібна не сила, а Легкість.

Він підняв свій ліхтар і почав співати. Це не була пісня зі словами. Це був звук вітру в соснах, хрускіт снігу під дитячими санчатами, шипіння бульбашок у келиху та тихий шепіт матері над колискою.

З кожним звуком стіна перед Межею почала тоншати. Морозенко вкладав у цю пісню все тепло, яке він збирав цілий рік. Він показував людям через сни та передчуття, що минуле — це лише попіл, з якого має вирости фенікс завтрашнього дня.

Прощайте, — видихнув Дід Мороз. — Просто прощайте самі собі.

Раптом стіна розсипалася мільярдами сніжинок. Старий Рік важко підвівся, його постать почала ставати прозорою. Він простягнув руку і передав Морозенку останній, золотий ключ — ключ від Першого Січня.

— Тримай, брате. Тепер це твоя турбота. Подивись... він іде.

На горизонті, там, де небо зустрічалося зі снігами, з’явився промінь, якого ніхто ніколи не бачив. Це був не схід сонця, це було народження Нового Часу. Маленька дитина, загорнута в сонячне проміння, пробігла повз них, сміючись. Там, де вона ступала, сніг не танув, а ставав ще білішим.

Старий Рік зник, перетворившись на легкий туман, що осів на віях Морозенка.

Дід Мороз стояв на Межі один. Годинник у його серці (той самий, що він лагодив у першій історії) пробив дванадцять разів. Звук був таким потужним, що його почули в кожному куточку планети — хтось як дзвін, хтось як стукіт у двері, а хтось як тихий голос надії.

— Ну що ж, — усміхнувся старий, поправляючи червону шубу. — Почалося.

Він повернувся до Срібного Бору. Його робота на цей рік була завершена. Але він знав: десь там, у затишних квартирах, люди вже починають створювати нові мрії, писати нові листи та робити перші помилки. А отже, наступного року він знову буде потрібен.

Морозенко зайшов до своєї хатини, зняв важкі чоботи і поставив на вогонь чайник. На підвіконні лежала кришталева сфера Андрія, і в ній тепер відображалося нове, чисте небо.

Світ отримав свій шанс. Світ отримав свій Новий Рік.