Пригоди Діда Мороза

3.4.Повернення Безіменного

Чорні крижані жили розповзалися землею, наче холодні змії, і все, до чого торкалися, втрачало колір, ставало тьмяним, майже мертвим. Таємний Сад тьмянів на очах.

Дід Мороз зробив крок вперед, намагаючись стримати наступаючу темряву, та живиці льоду повзли швидше.

Безіменний мороз говорив повільно, але кожне слово здавалося тріском ломаючого крижаного велета:

— Я існував до свят, до радості, до казок… до вас обох.
Я — холод, що приходив не для прикрас, а для влади.
І настав час повернути те, що належить мені.

Мороз-Тінь прошепотів:
— Якщо він вийде з цього саду… увесь світ поглине холод без сенсу. Холод заради холоду…

Сніжко тремтів, але не від морозу:
— А ти можеш йому протистояти?.. Хоч хтось із вас?..

Мороз-Тінь робить крок вперед

Тінь підійшла ближче до Безіменного, і вперше в його голосі звучав… страх.

— Ти не повинен був пробудитися. Ти мав залишитися легендою, старою раною зими…

— Легенди не вмирають, коли їх бояться, — відповів Безіменний. — Вони міцнішають.

Тінь опустив голову.
— Це моя провина… Я хотів випробувати Діда Мороза. Хотів повернути рівновагу… а замість того зруйнував печатку.

Дід Мороз обернувся до нього:
— Ти не сам відкрив цю тріщину. Ми відкрили її разом. Наші сили — світло і тінь — пробудили третю. Безіменний розсміявся. Його сміх був сухим, гострим, наче лід, що тріскається під ногами:

— І тепер я повернувся.
Та вже не в клітку.

Перший удар

Раптово Безіменний підняв руку — з неї вихопилася чорна крижана хвиля. Вона летіла прямо в Діда Мороза.

— ДІДУ, ОБЕРЕЖНО! — крикнув Сніжко.

Дід Мороз підняв посох. Світлий холод спалахнув — і зустрів темний. Удар був настільки сильним, що зірки на небі тьмяно здригнулися.

Лід під ногами розкришився. Мороза відкинуло назад, але він утримався.

Сніжко закричав:
— Ти в порядку?!

Так… — Мороз витер рукавицею кровавий лід з кутика губ. — Але це було лише привітання.

Безіменний нахилив голову.

— Ти старий, Морозе. І слабший, ніж тоді, коли зміг мене спинити вперше.
Тепер ти не втримуєш навіть власних тіней.

Мороз-Тінь напружився:
— З мене почни, якщо хочеш битися. Я ближчий тобі за силою.

— Ні, — сказав Безіменний, — ти — відлуння.
Він — джерело.
Тінь опустив очі.

Сніжко робить те, чого ніхто не чекав

Коли Безіменний готував другий удар, Сніговик… ступив перед Дідом Морозом.

Маленький, круглий, з кнопками замість носа, — та він стояв між трьома силами зими, що могли знищити світ.

Безіменний завмер.

— Відійди, маленький. Ти — ніщо.

Сніжко підняв руки, що тремтіли.
— Може, я й ніщо… але Дід Мороз — не злий.
І Мороз-Тінь — теж не злий.
А ти… ти просто самотній холод, який ніхто не пам’ятав.

Дід Мороз здригнувся.
Мороз-Тінь теж.

Безіменний нахилив голову.
— Самотній?..

Його голос на мить став тьмянішим, менш гострим.

Сніжко продовжив:
— Ти був першим. Найстарішим. Але тебе замкнули — і забули. Ти не народжуєш свято… але ж ти теж частина зими.

Ти просто… не маєш свого місця.

Ці слова зависли в повітрі, немов теплі іскри серед темного холоду.

Безіменний довго мовчав.

А потім промовив:

— Місця…
Так.
Мені його ніколи не дали.
А тепер — я заберу його сам.

Чорний лід під ним різко активізувався — і з глибини саду піднялась велетенська структура з кристалізованого мороку:
Трон Безіменної Зими.

Мороз-Тінь відступив.

Дід Мороз зтиснув посох.