— Боже мій, вони ж нас бачили! — вигукнула Наталя, озираючись по сторонах кабінету. — Нам треба терміново змінити зовнішність, інакше нас одразу впізнають!
Дівчата заметалися по кімнаті.
— Ляля, знімай перуку! Віддавай Іришці! — скомандувала Наталя. — Іришко, бігом у ванну, натягуй її. Там має бути дзеркало. Ляля, віддавай їй свої окуляри. І давай мінятися одягом: ти мені свою блузку, а я тобі свою футболку.
Іришка миттєво зникла у ванній кімнаті. Наталя, не гаючи часу, забігла слідом. Не звертаючи уваги на Іришку, вона відразу кинулася до раковини, почала швидко мочити волосся водою, намагаючись зализати його назад. Озирнувшись, вона побачила на скляній поличці фіксувальний гель для волосся і миттєво змастила ним пасма. Схопивши сонцезахисні окуляри, Наталя водрузила їх на ніс.
Коли вона нарешті подивилася в бік Іришки, то від подиву аж ойкнула. Іришка була невпізнанна: у перуці та окулярах вона здавалася зовсім іншою людиною. Замість вечірньої сукні вона встигла знайти в шафці якусь просту футболку та зручні трикотажні штани, які їй були якраз впору, адже господар квартири був досить високим і крупним чоловіком. Слава богу, що на ногах у неї були легкі туфлі-сіточки без каблука — виглядало цілком буденно.
— Іришко, ну ти даєш! Де ти все це відкопала? — вражено прошепотіла Наталя. — Ти просто невідразима, тебе рідна мати не впізнає! Давай свою сукню і шляпу, я їх у рюкзак запихаю, а рюкзак одягнеш ти. Буде здаватися, що ти їдеш на дачу.
— Давайте швидше! — квапила Ляля, нервово поглядаючи на двері. — Вони зараз підуть, ми запізнюємося!
Дівчата вискочили з квартири й кинулися вниз сходами, ігноруючи ліфт. Перестрибуючи через сходинки, вони раз у раз виглядали у вікна між поверхами, намагаючись помітити втікачів.
— Он вони! Я їх бачу! — раптом вигукнула Ляля, вказуючи вниз. — Вони ще у дворі, але вже завертають за ріг будинку! Швидше!
Коли вони вилетіли з під’їзду, то зрозуміли, що вийшли через сусідній, а не через той, у який заходили. Ляля подумки здивувалася: «Ох і хитрюга! Як добре він усе придумав, аби мати запасний варіант для відходу». Дівчата, не гаючи ні секунди, кинулися наздоганяти втікачів.
Тим часом вони помітили, що Гнус із замовником розділилися: один йшов по одному боці вулиці, інший — по протилежному. Дівчата теж розійшлися, щоб не привертати увагу до своєї трійки. Іришка йшла паралельно з Гнусом, Ляля трималася трохи осторонь, а Наталя перейшла на інший бік і стежила за замовником.
Якийсь час вони так і пересувалися, поки Наталя не побачила, як Гнус переходить на той самий бік, де був замовник. Вони порівнялися, обмінялися кількома словами і спокійно зайшли до великого торговельного центру. Дівчата миттю кинулися слідом, боячись загубити їх у натовпі.
Гнус із приятелем стали на ескалатор і поїхали на другий поверх. Подруги слідували за ними, намагаючись залишатися непоміченими. На другому поверсі була «Пузата хата». Саме туди зайшли чоловіки й пройшли в найвіддаленіший куточок.
У залі було чимало людей. Дівчата обережно сіли за столик неподалік. Ляля сіла обличчям до них, а Іришка з Наталею — спиною. Ляля, яка була без перуки, не була схожа на ту жінку, що раніше заходила до квартири, тож подруги сподівалися, що їх не впізнають.
Та щойно вони вмостилися, Ляля пильно придивилася до чоловіків, і її обличчя раптом стало кам’яним. Дівчата, помітивши це, наперебій зашепотіли:
— Що трапилося, Лялю? Вони йдуть сюди? Що сталося? Скоріше кажи!
Ляля повернулася до них, її погляд був зосередженим:
— А сундучка-то з ними немає! Ми в поспіху, біжучи за ними, навіть не помітили цього моменту. Хоча нам, власне, може сундучок той особливо й не потрібен, але тепер Михалич за ними не простежить. Треба йому терміново подзвонити і попередити, що ми в торговому центрі «Мериада».
Ляля почала судорожно гортати записну книжку в телефоні, шукаючи номер, як раптом Гнус із приятелем підвелися і впевнено рушили до виходу.
— Знову йдуть! — тихо вигукнула Наталя. — За ними, негайно!
Вирішивши відкласти дзвінок, дівчата миттєво підхопилися зі стільців і кинулися навздогін, намагаючись не випустити чоловіків з поля зору.