На хвості у Гнуса

Вона на ходу обвела поглядом привокзальну площу і одразу вихопила очима перше-ліпше таксі. Дівчата, не збавляючи темпу, долетіли до машини. Наталя з Лялею миттю заскочили на заднє сидіння, а Іришка, поправляючи свій майже вечірній наряд, плюхнулася на переднє.
— Поїхали! — випалила вона.
Таксист, кавказець, що саме обідав лавашем, спочатку здивувався:
— Е, красуні! Що, не видно — людина їсть, так?!
Іришка, застосувавши всю свою чарівність, ледь торкнулася його рукава:
— Поїхали, дорогий. У нас справа державної важливості!
Таксист миттєво відклав свій лаваш, посерйознішав і, кивнувши, запитав:
— Куди їдемо?
— Он за тією сірою машиною! — вказала Іришка. — Не відставай. Їдь за нею!
Таксист натиснув на газ і прилаштувався за авто Михалича. Трохи оговтавшись, він почав поглядати в дзеркало на дівчат і не витримав:
— А що за справа така, красуні?
Ляля, що сиділа ззаду, подивилася на нього в дзеркало з усмішкою:
— Нареченого вкрали.
Таксист так здивувався, що ледь не натиснув на гальма, але втримався.
— Як? Нареченого? Вах! У нас наречених крадуть, а тут нареченого вкрали! Що це за мужчина такий, що дав себе вкрасти? Вах-вах-вах... — сокрушався таксист, хитаючи головою.
Раптом дівчата всі разом закричали:
— Дивіться, машина повертає! Зупиняйте! Ми тут виходимо!
Вони буквально вискочили з таксі й кинулися до двору. Але Ляля різко зупинила подруг:
— Дівчата, стійте! Дивіться!
На в’їзді у двір стояла машина Михалича з оперативниками, а дорогу їм перегородив величезний сміттєвоз. Дівчата, скориставшись затором, прошмигнули у двір з іншого боку, і ніхто з оперативників їх не помітив.
Вони встигли вчасно: побачили Гнуса, який вийшов із таксі, пройшов до під’їзду, але раптом повернув до дитячого майданчика. Він сів на лавочку і почав комусь дзвонити.
— Це той самий під’їзд, — прошепотіла Наталя, спостерігаючи за ним. — Поки він розмовляє, нам терміново треба зайти всередину. Це явно під’їзд його замовника.
Поки вони радилися, підійшов хлопчик, набрав код, і двері відчинилися. Дівчата миттєво прослизнули всередину.
— Так, план такий, — швидко прошепотіла Ляля. — Іришка залишається біля ліфта. Ми з Наталею біжимо на другий поверх. Слухаємо, на який поверх він скаже їхати, і як тільки дізнаємося — одразу мчимо вгору.
Тільки-но подруги зникли на сходах, як увійшов Гнус. Іришка, яка чекала біля кнопки виклику, одразу натиснула її. Гнус підійшов і став поруч. Іришка, граціозно повернувшись до нього, зробила вигляд, ніби щойно його помітила:
— О! Який чоловік! Доброго дня! А я вас раніше тут не бачила... Ви тут живете чи до когось їдете?
Гнус, намагаючись не видати роздратування, відповів:
— Ні, я до друга.
Під'їхав ліфт, і вони ввійшли в кабіну. Іришка одразу голосно запитала:
— На який вам поверх?
Гнус крізь зуби відповів:
— На четвертий.
Тієї ж миті двері ліфта зачинилися.
Але Іришка продовжувала свій спектакль:
— Ой, яке щастя! Я теж їду на четвертий до своєї подруги. У нас сьогодні дівочі посиденьки. Заходьте до нас з другом на вогник, буде весело!
Гнус мовчав. Як тільки ліфт зупинився, вони вийшли на майданчик, де вже стояли Наталя та Ляля.
— О, дівчата, ви вже тут? Ви мене зустрічаєте? — вигукнула Іришка.
Гнус, не звертаючи уваги на жінок, рішуче повернувся і пішов до потрібної йому квартири. Він натиснув на дзвінок. Двері відчинилися, і на порозі з’явився статний, високий чоловік. Іришка миттєво ввійшла в роль:
— Дівчата, а давайте познайомимося з такими прекрасними чоловіками! У нас сьогодні дівич-вечір, ми запрошуємо вас до нас в гості!
Чоловік ввічливо посміхнувся:
— Дякую, дорогі пані. Можливо, пізніше. А зараз, вибачте, у нас справи.
Гнус вже заходив у передпокій. Чоловік збирався зачиняти двері, як Іришка просто силою зупинила їх:
— Ой, прошу прощення! У нас тут невеличка заминка: а у вас випадково немає штопора? А то дівчата принесли винцо, а нам нічим відкрити. Може, ви нам допоможете?