Дачна симфонія та скрипковий гамбіт

Ляля, нахилившись ближче до Михайловича, тихо запитала:
— Михайловичу, ну, зрозуміло, що ти вже зідзвонився зі своїми друзями в поліції. А що далі? Що буде далі?
Михайлович схилився до столу, пильно зиркнув на Валерку і так само тихо відповів:
— Коли я приніс інструмент додому, щоб покласти в сейф, я перед цим узяв у Борисовича всі знімки, які ви йому надсилали, і відправив колегам. Вони зроблять запит до Інтерполу, будемо з’ясовувати, звідки ноги ростуть у цієї історії. А цього злодія, — він кивнув на Валерку, — ми обов'язково здамо в поліцію, нехай посидить там і поміркує над своєю поведінкою. А ми з моїми колегами тим часом усе ретельно обміркуємо та розкладемо по поличках. Треба ще встигнути поставити пристрій для стеження в сундучок. Та іще Борисович повинен дати нам скрипку, щоб ми підмінили її. Ну, а там ми з оперативною групою, точніше, мої колеги вже будуть діяти по обстановці.
Він раптом перевів погляд на Валерку і суворо запитав:
— Так, Валерію, як ви домовлялися зустрітися з Гнусом? Ти маєш йому зателефонувати, він сам скаже, де і коли. Так? Тож дзвони зараз.
Михайлович простягнув йому телефон і додав:
— Скажи йому, що сундучок у тебе, але сьогодні ви не зустрінетеся, бо вже вечір і тобі немає чим їхати на вокзал. Домовся на завтрашній ранок.
А зараз, дівчата, йдіть до себе, збирайтеся. Коли прийде Дашенька і ми будемо готові виїжджати, ми вам перетелефонуємо — підхопимо вас і доправимо до міста.