Дачна симфонія та скрипковий гамбіт

Коли Дашенька зачинила хвіртку, в альтанці запала тиша. Компанія збилася в щільне коло, пильнуючи, щоб Валерка, який сидів віддалік під наглядом Лорда, не почув ані слова.
Наталя, яка до цього тихо сиділа і слухала інших, раптом стрепенулася на дерев’яній лаві і з вогником в очах вигукнула:
— Я придумала! А давайте зробимо так. Ми знаємо, що залишати раритет Гнусу не можна — ви ж зі мною згодні?
Вона повільно обвела поглядом кожного з присутніх, витримуючи напружену паузу, і, переконавшись у їхній повній увазі, продовжила:
— Але й порожній сундучок віддавати йому теж ризиковано. Гнус — тертий калач, він сундук привідкриє, побачить, що порожньо, і Валерку пришибе. Едуарде Борисовичу, я дуже сподіваюся, що у вас є старий інструмент, який не шкода?
Диригент уважно подивився на Наталю, задумався на мить, а потім тихо відповів:
— Наташенько, душе моя... У мене ж вдома зберігся інструмент. Це та сама маленька скрипка, на якій ще в дитинстві вчилася грати Дашенька. Я зберіг її як найдорожчу реліквію про той час, коли моя дівчинка була зовсім маленькою. Грати на ній — тільки слух псувати, але для людини, яка абсолютно нічого не тямить в інструментах... Що ж, заради такої справи я готовий пожертвувати цією пам'ятною річчю.
— От її ми в сундучок і покладемо! — радісно підхопила Наталя. — Гнус адже не музикант, він у скрипках нічого не тямить. Йому головне — відкрити, побачити краєм ока, що всередині лежить скрипка, і заспокоїтися. А щоб він не помітив, що замок розкурочений, наш Михайлович акуратно зробить підміну, і він потім навісить його назад так майстерно, що жодних слідів злому не залишиться. Правда ж, Михайловичу?
Михайлович хмикнув, задоволено потираючи руки, і відповів ледь чутно:
— Звісно, зробимо. Комар носа не підточить. Валерка поставить сундук у ячейку на вокзалі, Гнус його звідти забере, відкриє — а там скрипка. І він, ні про що не здогадуючись, радо побіжить продавати її своєму замовнику. Тут-то ми його і візьмемо в оборот. А точніше — почнемо стежити, куди він поїде. Я акуратно вмонтую в сундучок пристрій для стеження, і ми точно будемо знати, куди він направиться. До речі, я вже зідзвонився зі своїми друзями в поліції, тож усе під контролем. Тільки от мені самому треба буде везти сундучок у місто.
Едуард Борисович пожвавішав і сказав:
— О, так і мені ж якраз треба буде їхати в місто за скрипкою! Зараз Дашулька прийде з річки — вона на машині, тож якраз усі разом і поїдемо! У неї ж Seat Alhambra, величезний, семимісний.
— Ще ж Валерка! — втрутився Михайлович.
— О, точно, — кивнув Едуард Борисович. — Так, і Валерка. Плюс Лорд. Якраз сім чоловік і Лорд. Гадаю, всі й втиснемося!