Вечірній банкет і нові докази

Повернувшись до альтанки, Ірочка взяла себе в руки і з удавано захопленим виглядом почала тараторити:
— Ой, дівчата, у Едуарда Борисовича така кухня — просто космос! Все за останнім словом техніки, справжній палац, а не підсобне приміщення. Едуарде Борисовичу, дозволите дівчатам показати ваші новації? Ну, це ж просто витвір мистецтва!
Едуард Борисович лагідно усміхнувся:
— Звісно, дорогі дами, будь ласка! Якщо вас так цікавить — прошу, прогуляйтеся, подивіться.
Наталя злегка здригнулася від нічної прохолоди:
— Ой, щось стало зябко...
Едуард Борисович миттєво зреагував:
— Милі дами, поки ви будете прогулюватися, я можу зробити вам гарячого чаю, щоб ви зігрілися.
Іришка гарячково підхопила:
— Звісно! Дякуємо, Едуарде Борисовичу! Ми з радістю вип’ємо по чашечці. Правда, дівчата?
Подруги перезирнулися, відчувши, що в поведінці Іришки є щось дивне, але ввічливо кивнули. Іришка схопила Наталю та Лялю за руки і майже потягла їх у бік кухні.
— Іришко, що сталося? — Наталя ледь встигала переставляти ноги. — Це що, не кухня, а королівські покої?
Ляля вклинилася в розмову з єхидною усмішкою:
— Іришко, зізнавайся, там що, кухня, а посередині стоїть золотий унітаз з підігрівом?
Дівчата пирснули від сміху, але Іришка була серйознішою за всіх:
— Ну, дівчата, там таке... таке! Ідіть швидше, я вам дещо покажу!
Коли вони наблизилися до двох вишень, між якими була натягнута мотузка, Іришка зупинилася, важко дихаючи, і вказала рукою на самотній носок, що теліпався на вітрі.
— Ось! — вигукнула вона, ніби представляла головний експонат виставки.
Дівчата розгублено перезирнулися.
— Що «ось»? — перепитала Наталя.
Ляля слідом сказала:
— Так ми ж ще до неї не дійшли. Ти ж нас вела показувати літню кухню.
Іришка нервово зиркнула в бік альтанки, переконуючись, що їх не бачать, і прошепотіла:
— Та ні ж, то був привід. Дивіться уважно!
Вона вказала рукою на мотузку:
— Я знайшла цей доказ. Це ж шкарпетка, і вона одна, і така ж сама, як на молочнику! Підійдіть, побачите. Невже ви не розумієте? Це ж тут, у Едуарда Борисовича! Невже він у цьому замішаний? Я ледь з розуму не зійшла, коли її знайшла.
Дівчата підійшли ближче і оторопіли. На мотузці справді бовтався один-єдиний носок, ідентичний тому самому, що був у молочника.
Ляля обережно доторкнулася рукою до тканини і констатувала факт:
— Так, один. І він цілий.
Вона замислено подивилася на подруг:
— А що це означає? Едуард Борисович виявився зовсім не тим, за кого себе видає. Він значно хитріший, ніж ми думали! Так майстерно обвів нас навколо пальця. Той другий, порваний носок, він напевно сховав або викинув. Замітає сліди, щоб ніхто не здогадався, що то був він.
— Він же такий гостинний, такий вихований... Як ми могли так помилитися? — прошепотіла Наталя.
І тут Наталію осінила думка. Вона хитро примружилася:
— А давайте візьмемо цей носок із собою і непомітно підкинемо Михайловичу, щоб він його знайшов при нашому дирижері. Подивимося, яка реакція буде у Едуарда Борисовича і що буде далі.