Дачний синдикат у справі

— Боже мій, ви такий мужній! Ви врятували нашу подругу, велике вам спасибі! Опанасовичу, ви не тільки прекрасний голова, а й чудовий сильний чоловік, ви рятівник!
Голова стояв збентежений, щось буркнув:
— Та годі вам... будь-хто вчинив би так само. Усе нормально, дівчата, усе добре, слава Богу. Досить, досить, усе, я пішов, у мене справи.
Він ретирувався, зайшов під вербу, забрав документи і швидким кроком пішов геть. Коли голова зник з поля зору, Ляля, уважно подивившись на дівчат, посміхнулася:
— Ну що, нам треба дати «Оскар» за такий спектакль. Ми, звісно, молодці, але зачіпок у нас, як і раніше, ніяких.
— Ну що, у тебе вийшло? Що ти там прочитала? Які документи? Архівні? — навперебій затараторили Наташа з Іришкою.
Ляля лише важко зітхнула:
— Та що там... Нічого там не було. Просто документи на купівлю-продаж ділянки.
Дівчата одразу засумували.
— Та годі вам, — спробувала підбадьорити подруг Наташа, — зате було весело!
На що Ляля похитала головою:
— Ну, не знаю... Може, вам було і весело, а мене так перетрусило, що я досі не можу оговтатися.
— Ага, а мене ще від холоду трусить, — додала Іришка.
— А мене зараз від реготу труситиме! — сміючись, говорила Наташа. — Я як згадаю, що тут зараз було... Бідний Микола Опанасович! Іришко, вибач, звісно, але він ледь пуп не надірвав, поки тягнув тебе з води. Я думала, у нього очі з орбіт вилізуть.
— А я йому кричу, — затараторила Іришка, — «Я помираю, помираю, Опанасовичу, допоможіть!»
Тут же підключилася і Ляля:
— А я тремтячими руками закриваю папку і біжу до вас. Потім бачу, як голова її несе, і теж розумію, що мене зараз розірве від адреналіну та сміху.
Дівчата залилися веселим реготом. Трохи заспокоївшись, Ляля махнула рукою:
— Досить, сьогодні нам не вдалося розкрити цю справу, але завтра буде день — буде і їжа. Почнемо все заново, а поки пора по домівках.
Подруги погодилися, що на сьогодні пригод достатньо, і мирно закрокували додому, щоб почати збиратися на вечірній банкет до Едуарда Борисовича.