Дачний синдикат у справі

Ляля, як гостинна господиня, вирішила трохи розрядити ситуацію і запропонувала сісти за стіл, випити по філіжанці кави, щоб спокійно обговорити подальші дії.
Коли всі розсілися, Ляля, вловивши момент, адресувала полковнику таку чарівну посмішку, що Михалич на секунду нав

іть забув, про що вони щойно говорили і яка важлива таємниця висить у повітрі. Сувора і серйозна Ляля зараз буквально світилася, з усіх сил намагаючись показати колишньому сищику, що в жіночій логіці вона йому як мінімум рівна.
Іришка, відчувши конкуренцію, теж не залишилася осторонь. Вона витонченим, відрепетируваним рухом поправила бретельку сарафана, що сповзла з плеча, — так вдало і з такою грацією, що диригент Борисович, який до цього пильно вивчав скрипку, здригнувся і поперхнувся кавою.
— Браво, Лялечко, просто браво! — вигукнула Іришка, намагаючись перехопити ініціативу. — Яка глибина аналізу! Михалич, ну скажіть же, у нас Ляля — просто природжений Шерлок Холмс!
Вона лукаво примружилася, дивлячись на полковника:
— Хоча... до вашого професійного погляду нам усім, звісно, далеко. Ви ж у нас такий надійний, досвідчений... Одразу відчувається тверда рука!
Борисович, помітивши цей жіночий маневр, тут же розправив плечі, поправив краї халата і поспішив вклинитися в розмову, щоб повернути увагу кокетки до себе:
— Ну, люба Ірочко, аналітика — річ хороша, але без культурного контексту тут ніяк. Злочинець же йшов на «злочин століття» під звуки Моцарта з ваших вікон! У цьому є якийсь... викривлений драматизм.
Михалич, тим часом, кашлянув, повертаючи собі командирський статус, хоча по його обличчю було видно, що жіноча увага йому до біса лестить. Він відпив ковток кави, намагаючись виглядати максимально мужньо під перехресним вогнем посмішок Лялі та Ірини.
— Так, дами, відставити компліменти, хоча логіка у Лялечки справді залізна, — полковник шанобливо кивнув Лялі, від чого та посміхнулася ще ширше. — Якщо кадр місцевий, значить, на місці злочину він не наслідив у відкриту. Але вночі був туман, трава мокра. Загалом, план такий...
Михалич зробив інтригуючу паузу. Ірина подалася вперед, ледь не торкаючись його плеча, а Ляля схрестила руки на грудях, дивлячись на нього з легким розуміючим прищуром — мовляв, ну давай, здивуй мене, мій генерале.
— Зараз ми всі дружно, акуратно, під виглядом ранкової прогулянки йдемо на сусідський город, — скомандував полковник. — І подивимося, куди вели сліди від тієї самої смородини. Дачний ґрунт, дівчата, це вам не міський асфальт. Там кожна зламана гілка малини, прим’ятий кабачок чи відбиток черевика — готовий доказ. Борисовичу, ти замикаючий. Дівчата — забезпечуєте алібі перед сусідами, якщо нас застукають. Вперед, оперативна група!
Наталія посміхнулася і додала:
— Ну так, дачний синдикат у справі.