Ранкова кава та шпигунські пристрасті.

Ляля, зберігши мовчання, повільно потягнулася, прибрала зі столу тарілку із залишками пиріжків і, витримавши театральну паузу, легким рухом відкрила скриньку. Залізна кришка відкинулася, і в променях ранкового сонця маленька скрипка засяяла своїм благородним, глибоким лаком.
Побачивши інструмент, витончений маестро видав якийсь зовсім нечленороздільний звук, схожий на писк задушеної флейти, і впав на вільний стілець. Він тремтячими руками вивудив із кишені халата окуляри в тонкій оправі, водрузив їх на ніс і буквально завис над скринькою, не сміючи навіть дихати в бік малечі.
— Боже мій... Боже мій, це ж неможливо, — шепотів Едуард Борисович, і його очі за скельцями окулярів округлилися до розмірів чайних блюдець. — Який завиток... А ефи? Ви подивіться на ці ефи! Це ж почерк майстра! Дівчата, ви хоч розумієте, що це за пропорції? Це ж не просто зменшена копія, це найрідкісніша барочна скрипка! Судячи з характеру лаку і ґрунту — чистокровна Італія! Кінець сімнадцятого або самий початок вісімнадцятого століття! Їй ціни немає!
— Так, спокійно, Борисовичу, не перегравай, ти не на сцені, — Михалич суворо нахмурив густі брови, підійшов ближче і зазирнув у скриньку своїм професійним, чіпким поглядом. — Італія — це, звісно, добре, але тут, на дачах — це вже занадто. Я розумію, заначка, захована чоловіком від дружини — це ще куди не йшло, але щоб скрипка...
Едуард Борисович, проігнорувавши його бурчання, не витримав і дбайливо, наче кришталеве яйце, ледь підняв скрипку прямо в скриньці, щоб краще роздивитися.
— Михалич, який ти приземлений чоловік, прости Господи! Яка заначка?! Ти подивися всередину корпусу! Там, під шаром пилу, зберігся напис. Я за вашими знімками ще запідозрив, а зараз бачу на власні очі. Там латина! Якщо ж це те, про що я думаю, то, можливо, це малеча з колекції графа Розумовського, яка вважалася безслідно втраченою ще з часів революції!
Ірина від таких слів голосно і виразно гикнула, моментально затиснувши рот долонькою, а Наталя з Лялею мовчки перезирнулися.
— Ну що, Натахо, — Ляля першою порушила ошелешену тишу, і на її губах заграла фірмова, добра іронічна посмішка. — Вітаю. Хотіли тихенько відпочити на вихідних, а в результаті влипли в міжнародний детектив з італійським акцентом. Здається, нам пора організовувати цілодобову охорону периметра.