Таємниця під шаром бруду

Скринька була обліплена мокрим брудом, але крізь нього чітко проглядалися старовинні ковані куточки, що потемніли від часу. Вона виглядала неймовірно загадково та інтригуюче, ніби її витягли не з сусідньої смородини, а з дна піратського корабля.
— Нічого собі... — вирвалося у Наталі. Її очі округлилися від подиву. Вона піднесла ліхтар ближче, розглядаючи знахідку. — Це ж справжня скриня! Дівчата, о першій годині ночі хтось закопував у нас під носом скриню... А може, розкопував? Ми ж не знаємо точно. Може, він її хотів розкопати, знайти.
— Я ж казала! Я казала — кримінал! — панічний шепіт Ірини переріс у захоплений писк. Від надлишку почуттів вона ледь не впустила свою пластикову зброю. — Це скарб! Або злодійський тайник! Ляле, кидай її швидше в тазик, поки цей нічний бігун не повернувся з підмогою!
Ляля, не поспішаючи, підчепила скриньку рукою, обтрусила з неї найбільші грудки землі й з глухим стуком опустила її прямо в Іринин таз.
— Тримай міцніше свій гробик, Іро, — посміхнулася Ляля, випрямляючись і спираючись на лопату. — Об'єкт вилучено. Просто ходімо, — сказала Ляля.
— Почекай, Ляле, як ми її розкриємо? — запитала Наталя, йдучи слідом і підсвічуючи дорогу.
— Якщо треба буде — ми цю скриню силою думки розкриємо, — відповіла Ляля, на ходу зачиняючи хвіртку на засув. — Цікавість Ірини прискорить процес удвічі.
За кілька хвилин вони вже сиділи на закритій веранді під яскравою електричною лампою. Тазик із брудною скринькою поставили прямо в центр столу, посунувши недопиті коктейлі та їжу. Подруги обступили її з усіх боків. Наталя швидко схопила вологу ганчірку й почала нетерпляче відтирати металеву поверхню від бруду.
По мірі того, як бруд зникав, у дівчат знову побігли мурахи, але вже від дикого захвату. На кришці скриньки проступило красиве старовинне гравіювання у вигляді переплетених змій, а сам метал вилискував дивним темно-сріблястим блиском.