Смородиновий скарб і тремтячі коліна

Прямо посеред розтоптаного куща смородини чорнів свіжий горбочок. Земля тут була нашвидкуруч розколупана, а зверху її поспіхом присипали сухими гілками та старим листям. Невідомий нічний гість явно щось старанно закопував у землю саме перед тим, як Наталя увімкнула свій прожектор.
— О боже... — Ірина судорожно стиснула Наташине плече, впиваючись пальцями в тканину. — Там що, труп? Чи розчленування? Він закопував докази у нас просто під носом?!
Від жаху, абсурдності ситуації та надлишку адреналіну подруг несподівано прорвало на дикий, нервовий сміх. Страх змішався з тією самою незнищенною жіночою цікавістю, і вони почали навперебій шепотіти, відчайдушно піджартовуючи одна над одною, щоб хоч якось збити наростаючу паніку.
— Іришко, припини! — пирхнула Наталя. — Який труп, яке розчленування? Він за п’ять хвилин встиг би закопати хіба що трупик песика чи кошеняти. Ти подивися, який це крихітний горбочок! Ми його сполохали на найцікавішому місці. Може, там заначка якогось мужика? Ну або врешті-решт — курка, яку притяг і закопав сусідський собака!
— Яка курка, Наталю?! — сплеснула руками Ірина, давлячись сміхом упереміш зі страхом. — Ти подивися на це маскування! Так ховають тільки страшні таємниці! Лялю, чому ти мовчиш? Скажи їй! У мене коліна так тремтять, що я зараз від страху просто рухну на цей горбочок і власним задом його втрамбую, аби тільки не бачити, що там всередині!
Ляля тим часом абсолютно флегматично підійшла ближче і злегка носком мокасина поворушила верхню гілку. Повернувши голову, вона безсторонньо констатувала:
— Іро, якщо там труп, то це труп дуже компактного гнома. А якщо ти зараз від страху рухнеш на цей горбочок і втрамбуєш його своїм задом, то, швидше за все, просто відключишся. Нам потім з Натахою доведеться тебе волокти додому, а ти в нас не маленька. Тож пожалій нас. Візьми себе в руки, і в ноги теж. Стій тихенько і дивись.
— Ой, не можу! — Наталя витирала сльози, що виступили від сміху, тримаючись за Лялине плече. — Слідчий комітет Вищої ліги! Дівчата, ну і що ми стоїмо? Ми або тікаємо назад до горілки і зачиняємося на всі замки, або...
Вона замовкла, і всі три подруги одночасно втупилися на свіжий земляний насип.
— Або ми її розкопаємо, — тихо закінчила Ляля, і в її темних очах спалахнув той самий небезпечний вогник авантюризму.