Смородиновий скарб і тремтячі коліна

### Розділ 2. Смородиновий скарб і тремтячі коліна
Промінь пробив темряву, але замість заскоченого зненацька незнайомця дівчата побачили лише стрімкий вибух листя. Тієї ж секунди з кущів хтось різко рвонув геть. З темряви долинув важкий тупіт ніг, що стрімко тікали, тріск ламаного гілля та глухий перекид через невисокий парканчик. Незнакомець явно тікав щодуху, розчиняючись у нічній глушині провулку.
Шум затих так само швидко, як і почався. Запала дзвінка, оглушлива тиша.
Ось тут дівчат пробрало вже не на жарт. Хміль із голови вивітрився вмить, поступившись місцем справжньому, липкому страху. Одне діло — жартувати про абстрактних маніяків, і зовсім інше — усвідомити, що за пару метрів від тебе, у непроглядній темряві, щойно ховалася жива людина, яка шпигувала за ними і явно не хотіла бути спійманою.
— Мамочки... — першою подала голос Ірина, її шампур-рапіра помітно затремтів у повітрі. — Він втік. Ви бачили? Це був мужик! І він... він точно щось замишляв! Господи, у мене зараз серце через ребра вискочить!
— Тихо ти, не панікуй, — сиплим від несподіванки пошепки одернула її Наталя, хоча у самої по спині пробіг крижаний піт. Вона подивилася на подругу: — Лялю, ти бачила когось?
Ляля не відповіла. Вона мовчки вдивлялася в прим’яту смородину на сусідській ділянці. Її темно-карі очі звузилися, а погляд завмер на одній точці прямо посеред кущів.
— Ходімо, — коротко кинула Ляля і, не чекаючи на подруг, рішуче переступила через низьку дерев’яну огорожу, що розділяла ділянки.
Наталя та Ірина, чіпляючись одна за одну, рушили слідом. Те, що вони побачили, змусило волосся на головах дівчат буквально стати дибки. Приємне дачне тепло остаточно змінилося моторошним, неприємним заціпенінням.