Розділ3

Ірина, округливши очі від жаху, прошепотіла:
— Це що? Це хто? Це маніяк? Година ночі, ми три беззахисні жінки! Ну, як беззахисні... якщо не рахувати того, що я за цей тиждень набрала два кілограми, якими в разі чого можу його просто задавити.
Ляля лише трохи примружилася, дивлячись у темряву:
— Іро, якщо це маніяк, то нам добряче пощастило. Ми ж якраз жениха шукали. От він сам і прийшов.
— Ой, Лялько, тобі б усе жартувати! — пискнула Ірина, втискаючись у спинку стільця так, ніби хотіла просочитися крізь нього.
Наталя, попри те, що по спині пробігли холодні мурахи, не витримала і тихенько пирснула в кулак. Її зелені очі весело блиснули в напівтемряві.
— Ну а що? — підхопила вона, підходячи ближче до Лялі. — Нам мужики-то не завадять. Якщо там, звісно, мужик, а не хтось інший.
— Дивіться, кущі знову ворушаться! — випалила Ірина, судомно хапаючи Наталю за рукав.
У темряві за межею світла від навісу справді щось грузно перемістилося. Бабуся з дідусем давно спали сьомим сном, п’яний пасічник явно не міг так тихо пересуватися, а кущі тим часом продовжували підозріло ворушитися.
— Так, — Наталя рішуче підвелася. — Я не засну, поки не дізнаюся, хто там псує нам п’ятничну ідилію. І взагалі, це смородина нашої улюбленої сусідки. Якщо її хтось обносить нишком, він зобов’язаний нам за це заплатити моральні збитки.
— Наталю, стій! Кров проллється! — запричитала Ірина, але теж слухняно встала, бо залишатися самій під навісом було ще страшніше.
Ляля зітхнула з виглядом людини, якій знову доводиться рятувати цю планету. Спокійно встала, пішла на веранду, взяла величезний важкий ліхтар-прожектор і віддала його Наталі.
— Якщо нас уб’ють, — флегматично зауважила вона, — я особисто прокляну тебе, Наташко. З могили дістану, бо я хотіла завтра виспатися, а тут такі пригоди. Іро, візьми шампур. Гострий. Якщо що, ти в нас штурмова піхота.
— Чому я?! — обурилася Ірина, але шампур хапнула і виставила вперед, як рапіру. — Я ж говорити не зможу від страху!
— От саме, — схвально кивнула Ляля. — Нарешті побудеш у дефіцитному режимі тиші. Будеш брати ворога мовчазним напором. Натахо, рухай уперед, я прикриваю тил. Як у Шерлоку Холмсі.
Вони гуськом, тихенько шурхочучи підошвами по траві, давлячись від нервового сміху, злегка похитуючись і шикаючи одна на одну, рушили до краю газону. Наталя соковитим клацанням увімкнула ліхтар. Потужний промінь білого світла розрізав нічну темряву і вп’явся прямо в кущі сусідської смородини...