Двобудинкова дача і п'ятничний релакс

Розділ 1. Двобудинкова дача і п’ятничний релакс
​П’ятничний вечір для Наталі та Лялі починався однаково — з невеличкого подвигу. Зустрівшись на зупинці приміської маршрутки, подруги насамперед здійснювали тактичний наліт на супермаркет. Процес цей нагадував підготовку до полярної експедиції: у кошик летіло все, що могло врятувати двох втомлених за тиждень жінок від голоду й забезпечити смачну вечерю.
​Потім наставав другий етап — штурм самої маршрутки. Транспорт у п’ятницю ввечері був повний дачників, розсади та будівельних матеріалів. Ляля, що мала унікальний дар згладжувати будь-які гострі кути, примудрялася лавірувати між чужими наплічниками з незмінною посмішкою.
​Коли маршрутка нарешті зупинилася, подруги вибралися з салону, регочучи й передчуваючи вечір, і в чудовому настрої закрокували до своєї двобудинкової дачі.
​Їхній дачний клаптик землі був місцевою пам’яткою. Історично ділянка належала Лялі. А три роки тому, буквально перед своєю раптовою смертю, Лялин чоловік встиг здійснити справжній чоловічий подвиг. Вони з Лялею провернули грандіозну будівельну спецоперацію: взяли й перевезли старий фінський будиночок Наталі прямо сюди, на ділянку Лялі. Чоловіка не стало, но його остання справа тепер гріла душу обом подругам. Двоповерхову дачу будувати було довго й клопітно, а ось «двобудинкова» — з двома окремими затишними дахами — стала ідеальним рішенням і пам’ятником його турботі.
​Обов’язки щодо «двобудинковості» розподілилися самі собою, без статутів і суперечок, виключно на ґрунті взаємних талантів. Ляля, наприклад, органічно не виносила прибирання, зате біля плити творила справжню кулінарну магію. Наталя ж у труні бачила копання в землі та прополювання грядок, зате могла за пів години навести в обох будиночках ідеальний лад.
​Скинувши сумки на веранді, подруги почали розслаблятися. Наталя спритно дістала з імпровізованого бару напої, змішала їх і розлила по келихах. Вони присіли, блаженно видихнули й із насолодою закурили.
​У цей момент до хвіртки підійшла Іришка. Вона добиралася електричкою і, проходячи повз, одразу, навіть не заходячи до себе, звернула на їхній дружний вогник. Подруги, допивши коктейлі, плавно перемістилися під навіс, де вже був накритий стіл.
​— Ой, Іришко, ти навіть не уявляєш, що сьогодні було в маршрутці! — почала Наталя, хитро поглядаючи на Лялю. — Лялька одного з пасажирів ледь до інфаркту не довела. Він бідний аж посинів. Уявляєш, каже йому: «Ой, чоловіче, у вас там щось стирчить, давайте я вам допоможу».
​Ірина аж підскочила на стільці, її очі округлилися:
— Що?! Вона реально так сказала? «У вас там щось стирчить»?
​— Ну так і було! — Наталя залилася сміхом. — А я їй у відповідь кажу: «Боже мій, Лялечко, акуратніше! Акуратненько там, не переборщи».
​Іришка пирхнула так, що ледь не розлила свій коктейль:
— Та ти що, Лялечко? Я сподіваюся, він стояв чи сидів? Боже мій, я сподіваюся, ти не сіла йому на коліна? Ха-ха-ха!
​— Та я б із радістю, якби там місця було більше! — Ляля махнула рукою, регочучи разом із усіма. — Треба ж собі хоч якогось жениха шукати!
​— Точно! — підхопила Наталя, витираючи сльози від сміху. — Наступного разу просто заходимо в маршрутку з плакатом: «Шукаю чоловіка!».
​Подруги реготали до півночі. Благо із сусідами їм неймовірно пощастило. Навколо було всього три ділянки. З одного боку жили глухуватий дідусь із бабусею, яка весь день проводила на грядках і рано лягала спати. З іншого боку дачники з’являлися рідко. А на третій ділянці жив господар, який бував наїздами. До п’ятничного вечора він зазвичай уже встигав обстежити свої володіння і ґрунтовно прикластися до пляшки, тож до ночі спав без задніх ніг, і його не розбудив би навіть гарматний постріл. Тож дівчата шумели собі на втіху, нікому не заважаючи, вели чудові розмови й дуже сильно сміялися.
​— Ірочко, люба, — Наталя з посмішкою потягнулася за добавкою салату, — ти так апетитно розповідаєш про свою нову дієту, що я під твою розповідь уже третій шматок проковтнула. Ти дивись, обережніше з такими «науковими» методами, а то після твоїх порад у нас не тільки метаболізм розженеться, а й фантазія так розвинеться.