Розділ 25

Розділ 25
Погляд Олени був прикутий до конвертів. Серце в грудях пропустило удар, горло пересохло. Для неї це була надзвичайно зворушлива і водночас тривожна мить. Руки тремтіли так, що вона не могла навіть поворухнутися, не кажучи вже про те, щоб відкрити конверти.
Наталя, яка стояла найближче, тихенько підказала їй:
— Олено, давай так: ми з дівчатами зараз швидко відведемо коней у конюшню, а ти візьми конверти й іди в дім.
Олена лише мовчки кивнула.
Коли за деякий час Ляля, Іришка та Наталя піднялися на затишну веранду будинку, Олена вже чекала на них за столом. Перед нею лежали обидва пожовклі конверти із сургучними печатками. На першому було написано: «Для моїх нащадків». На другому ж значилося: «Для родини Вахтанга Гілашвілі».
Дівчата підійшли до столу і вмостилися навпроти Олени.
— Ну все, ми готові до таємниць, — тихо сказала Іришка. — Олено, ну давай, відкривай уже! Немає сил чекати!
Олена глибоко вдихнула й обережно витягла з першого конверта пожовклий аркуш паперу. У ньому дідусь писав, що за допомогою свого друга Вахтанга Гілашвілі йому вдалося врятувати найцінніше — церковний золотий хрест із дорогоцінним камінням. А Вахтанг вивіз цю реліквію до Грузії й сховав поблизу Кутаїсі, в одній із карстових печер біля водоспаду.
— Оце так поворот, — присвиснула Ляля. — Це вищий пілотаж конспірації. Ну й кмітливий же у тебе був дідусь!
— Ну добре. Тут ми розберемося пізніше, — сказала Іришка. — Відкриваймо другий конверт.
Олена обережно розгорнула другий лист, адресований родині дідусевого друга. У ньому дідусь просив нащадків Вахтанга прийняти його рідню й допомогти їм дістатися тих самих пам’ятних місць поблизу Кутаїсі, висловлюючи заповітне бажання, аби його онуки на власні очі побачили всю велич і красу тих країв.
— То що, ми їдемо до Грузії? — Ляля аж подалася вперед, дивлячись на подругу з непідробним азартом.
Олена на мить застигла, намагаючись осягнути масштаби цієї ідеї, а потім промовила:
— Але ж треба якось дізнатися адресу цих родичів...
— Для цього у нас є полковник! — блискавично відреагувала Наталя.
Подруги вирішили не розкривати всіх карт полковникові, а пояснити йому, що Олена пише зворушливу сімейну хроніку про свого дідуся-священника і їй дуже потрібно розшукати родину його давнього грузинського друга Вахтанга Гілашвілі.
Ляля зателефонувала полковникові. Михайлович, який явно нудьгував без серйозних завдань, миттєво спалахнув азартом. Його таємні канали та зв’язки запрацювали на повну потужність.
Результат перевершив усі очікування. Уже за добу полковник роздобув адресу сина Вахтанга в Кутаїсі й урочисто передав її дівчатам. Попереду на них чекали сонячна Грузія та нові пригоди.