Розділ 22
Бігти було важко. Ноги гуділи, дихання збивалося, але азарт і злість пересилювали будь-яку втому. Попереду вже вимальовувалася стара церква. І коли вони майже добігли до неї, раптом утікач зник за кущами. За хвилину звідти виїхав автомобіль.
Вони на мить завмерли від несподіванки, а потім щодуху кинулися до свого авто. Влетівши в салон, Олена дала газу, і машина з ривком помчала за втікачем.
Автомобіль утікача летів на шаленій швидкості, намагаючись якнайшвидше відірватися від дівчат. Але на черговому різкому повороті машину занесло, і вона з диким скреготом злетіла з дороги, кілька разів перекинулася і з гуркотом упала в кювет прямісінько біля самої річки.
З-під понівеченого капота густо повалив білий дим.
У салоні дівчат запала коротка, приголомшена тиша.
— Матінко рідна... — прошепотіла Іришка, прикривши рот рукою. — Він же там розбився!
Олена різко зупинила машину біля узбіччя і заглушила двигун.
— Швидко туди! — скомандувала Ляля.
Подруги вискочили з салону і кинулися схилом униз до перекинутого авто. Добігши ближче, вони зазирнули всередину. Чоловік висів на ремені безпеки донизу головою, з розбитого лоба текла кров, а сам він був непритомний.
— Ой, дівчата, він же ледь дихає! Треба його витягти, поки машина не спалахнула! — злякано вигукнула Іришка.
Спільними зусиллями вони розстебнули ремінь і витягли обм'якле тіло водія, швидко відтягнувши його подалі від машини, яка диміла, на свіжу траву біля річки.
Ляля одразу вихопила телефон і набрала номер їхнього дачного сусіда — відставного полковника Сергія Михайловича. Після кількох довгих гудків він відповів.
— Слухаю! — пролунав його голос.
— Михайловичу, рятуй! Тут аварія! Людина непритомна. Я тобі зараз скину геолокацію. Потім усе поясню, приїжджай!
У трубці на секунду запала тяжка пауза, після чого пролунало чітке:
— Добре, стійте на місці. Я скоро буду, а поки набираю «швидку». Відбій.
Хвилин за п'ятнадцять на дорозі і справді з'явився автомобіль полковника. Він приїхав найпершим, вискочив із салону, оцінив масштаб катастрофи і суворо глянув на дівчат:
— Ну? Добрий день. Знову пригоди на свою голову знайшли? Ану, доповідайте: хто це і що тут сталося?
Дівчата наперебій почали пояснювати ситуацію. За хвилину завила сирена — приїхала «швидка», яку Михайлович викликав дорогою. Медики швидко завантажили непритомного чоловіка в автомобіль швидкої допомоги.
— Ми їдемо за ними! — рішуче заявила Олена, сідаючи за кермо своєї машини.
Вони рушили слідом. Полковник, трохи подумавши й оцінивши ситуацію, теж поїхав за ними — здалеку вся ця компанія виглядала як справжня урядова процесія: попереду мчала «швидка» з проблисковими маячками, за нею дівчата на своєму авто, а замикав цю колону бойовий джип полковника.
У приймальному відділенні лікарні минуло кілька годин у напруженому очікуванні. Нарешті з палати вийшов стомлений лікар.
— Ви супроводжуєте цього чоловіка? Жити буде: струс мозку, забої, нічого смертельного. Але... є нюанс.
— Який ще нюанс? — насупилася Наталя.
— Він прийшов до тями, але нічого не пам'ятає. Повна амнезія.
— Поки що він залишиться під нашим наглядом, — додав лікар.
Коли лікар пішов, Іришка вигукнула:
— Ого! Оце Боженька все бачить!
— Ну так, — погодилася Наталя. — Не знаю, Бог це чи він сам себе покарав.
— Кожному — за його вчинками, — підтвердила Ляля.
Іришка кивнула.
— Отож. Не треба було за нами шпигувати, по будинках лазити та за каблучкою ганятися.
— Ага, — усміхнулася Ляля. — Тільки це, мабуть, було б не так цікаво.
— Ну так, із вами не засумуєш, — засміялася Олена. — І взагалі, дівчата, якби не каблучка, то цього всього й не було б. Я так рада, що все сталося саме так, як сталося. Інакше я б вас просто не зустріла.
Полковник, який стояв осторонь і слухав дівчат, похитав головою і сказав:
— От дивлюся я на вас, дівчата, і думаю: було в мене три головні болі, а тепер, бачу, буде чотири.
— Так, — погодилася Іришка. — До нашого полку прибуло!
Вона повернулася до Олени й обійняла її за плечі.
— А ти, Олено, тепер від нас нікуди не дінешся.
Олена засміялася.
— Схоже, я вже це зрозуміла.
Дівчата дружно обійняли її, і всі разом рушили до виходу.