Розділ21

Розділ 21
​Наталя вийшла першою. Двері виявилися вузькими, тож вибиратися назовні доводилося по одній.
​Вона ступила на зелену траву, примружилася від яскравого денного світла й глибоко вдихнула свіже повітря.
​— Свобода! — радісно вигукнула Наталя.
​За нею з дверей по черзі почали вибиратися Ляля, Іришка та Олена. Усі були вкриті пилюкою з ніг до голови, розпатлані й стомлені після підземних пригод. У руках кожна обережно тримала по старовинній іконі, загорнутій у вощену тканину.
​Недалеко від сарайчика, на грядці, поралася літня жінка. Вона стояла в типовій для дачників позі, нахилившись над кущами помідорів і збираючи стиглі плоди у відро.
​Раптом, потягнувшись за черговим помідором, вона почула позаду якийсь голос.
​Жінка прислухалася. Може, їй просто почулося? Звук ніби долинав від старого, занедбаного сарайчика.
​Вона машинально глянула собі між ногами — і завмерла.
​Прямо на подвір’ї, трохи далі, стояла якась брудна, розпатлана істота. А зі старого сарайчика один за одним виходили ще три такі самі істоти, схожі на першу, але різні за розміром, міцно тримаючи щось у руках.
​Жінка витріщилася на них, не розуміючи, що відбувається. Чотири неземні істоти повільно наближалися до неї.
​Вона аж завмерла в такій позі й не могла ворухнутися.
​Коли вони підійшли ближче, жінка різко розвернулася, перечепилася через відро й гепнулася на землю.
​— Цур мені, цур! Геть, нечиста! Боже, спаси і збережи! — забурмотіла вона, хрестячись.
​Наталя підбігла до жінки й одразу зрозуміла, що та до смерті перелякалася саме їх.
​— Не бійтеся, — заспокійливо промовила Наталя. — Ми поруч. Зараз допоможемо піднятися.
​«Допоможемо піднятися, а потім гепнуть об землю, щоб я померла?» — промайнуло в голові жінки. — «Та це ж сама смерть за мною прийшла, ще й з чортами!»
​У жаху жінка втупилася в те, що одна з істот тримала в руках. Крізь вощену тканину було видно одне око та кілька крапель крові на лобі.
​«Господи, там же відрубана голова!» — майнула в голові жінки, і вона навіть не знепритомніла.
​Дівчата, побачивши реакцію жінки, переглянулися й тільки тепер зрозуміли, як насправді виглядають. Усі були припорошені пилюкою, їхні обличчя — брудні, майже чорні, і на них було видно лише очі.
​Не стримавшись, вони розсміялися.
​«Ой, а вони ще й насміхаються наді мною!» — промайнуло в голові жінки.
​Тут Олена поспішила її заспокоїти:
​— Жіночко, пробачте нас, будь ласка. Ми випадково сюди забрели. Були у старій церкві, там провалилися під підлогу й опинилися в підвалі, а потім шукали вихід і випадково вийшли сюди.
​Жінка ще кілька секунд дивилася на них, а потім нарешті почала приходити до тями.
​— Господи, як ви мене налякали! Я вже думала, що то сама смерть за мною прийшла!
​— Та яка ж смерть, жіночко! — засміялася Наталя. — Ми звичайні жінки. Просто трохи... забруднилися.
​Жінка нарешті уважніше придивилася до них і, здається, зрозуміла, що перед нею справді не нечиста сила, а звичайні люди, які якимось дивом опинилися на її подвір’ї. Оживившись після пережитого шоку, вона витерла руки об фартух і запропонувала:
​— Ой, дівчатка, та давайте ж я вам дам водички вмитися, бо вас так усі шарахатимуться!
​— А це було б дуже доречно, — з полегшенням сказала Ляля.
​Неподалік стояла велика пляшка з водою. Жінка взяла її та подала дівчатам.
​Вони по черзі вмилися, змиваючи з обличчя та рук пилюку, і тепер уже не мали такого моторошного вигляду.
​— А скажіть, будь ласка, як нам звідси вибратися до церкви? — запитала Олена.
​Жінка докладно пояснила, куди їм іти.
​— Дякуємо вам! — щиро подякувала Наталя.
​Дівчата попрощалися й рушили в бік старого сарайчика, міцно тримаючи кожна свою ікону.
​Та раптом двері сарайчика відчинилися, і назовні вийшов чоловік.
​Він був увесь у пилюці, розпатланий і брудний, так само, як і вони. Побачивши чотирьох жінок, чоловік на мить завмер, явно не очікуючи зустріти їх саме тут.

​А потім різко розвернувся й кинувся бігти.
​— Боже мій, я його впізнала! — раптом вигукнула Іришка. — Це ж той самий чоловік! Він знову нас вистежив!
​Олена вдивилася в постать, що стрімко віддалялася.
​— Так, схоже, це він! — вигукнула вона. — Він знову нас переслідує.
​— То побігли за ним! — прокричала Наталя, і дівчата кинулися навздогін з іконами в руках.