Розділ18

РОЗДІЛ 18
Дівчата з усього розмаху гахнули важкою балкою в напівзруйновану кладку. Від потужного удару стіна розлетілася на друзки.
Оскільки Наталя тримала кінець балки найближче до стіни й надто завзято вклалася в удар, вона не втримала рівноваги й кубарем залетіла крізь щойно утворений пролом прямісінько в темряву сусіднього приміщення.
Одразу за нею з гуркотом обвалилася ще частина старої кладки, зчинивши густу хмару вікового пилу. Ляля, Олена та Іришка аж відскочили назад, затуляючи обличчя долонями й кашляючи від їдкої завіси.
Коли пил трохи осів, Іришка тривожно покликала:
— Наталю, ти жива?
У відповідь — тиша. Подруги прожогом кинулися крізь пролом і почали світити ліхтариками телефонів довкола. Наталі ніде не було видно. Зате у світлі ліхтариків чітко вимальовувалися старі двері.
— Ой, дивіться, — здивовано промовила Олена. — Двері…
Іришка зробила крок назад, і раптом під її ногою земля затремтіла, заворушилася — і щось боляче й намертво впилося їй у гомілку!
— Ой-ой! — закричала Іришка, відскакуючи до подруг. — Дівчата, рятуйте! Там щур! Він мене щойно вкусив!
— Та постривай, не галасуй ти так, — знервовано зупинила її Ляля, висвічуючи ліхтариком простір під ногами.
Потім вона голосно покликала:
— Наталю, це ти?
З-під купи бруду донісся якийсь нечленорозбірливий звук:
— У-у…
Купа почала тривожно ворушитися, і з неї, мов із могили, піднялося щось зовсім не схоже на людину — сіра постать, укрита товстим шаром вікового пилу.
Дівчата з переляку відсахнулися. Тоді Ляля, придивившись і впізнавши Наталю, підбігла ближче.
У Наталі крізь пил блищали самі очі, вона важко дихала, відсапуючись. Ляля оговталася, обняла її за плечі й м’яко мовила:
— Наталочко, як ти?
— Повстала з мертвих, — хрипко видихнула та.
— Ну так, тепер ти дуже схожа на привида. Треба тебе зняти на відео. Хай це буде наш власний фільм жахів! — усміхнулася Ляля.
— А вам би все жартувати! — зауважила Іришка.
— Ну, а що? — відповіла на те Ляля. — Заробимо гроші, купимо собі такий же великий будинок, як у Олени, і заживемо всі разом красивим і багатим життям.
Дівчата дружно засміялися, але миттєво осіклися, коли Наталя знову скорчилася від болю. Іришка одразу кинулася до неї:
— Так, дівчата, жарти вбік! Наталю, ти як? Усе гаразд? Нічого собі не зламала? Ворушитися можеш?
Наталя спробувала поворухнути руками й ногами, морщачись від кожної зміни пози.
— Зараз спробую встати, — сказала вона й з єхидцею зиркнула на подруг: — Ні, ну знімайте, чого ж ви стоїте? Хай люди поглянуть, як я воскресла з мертвих.
— Ага, як свята, — додала Ляля.
За допомогою подруг Наталя нарешті підвелася на ноги. Вона обережно зробила кілька кроків, тупаючи, щоб струсити з себе пил, і скривилася:
— Ну, здається, ціла. Тільки болить усе немилосердно.
— Слава Богу! — видихнула Іришка, перехрестившись.
Коли шок минув і подруги переконалися, що з Наталею все більш-менш гаразд, вони нарешті озирнулися навколо.
— Гляньте-но сюди! — раптом вигукнула Олена, спрямовуючи промінь у правий бік. — Що це за квадратні ніші в стіні? Їх рівно чотири!
Справді, в кладці стіни симетрично розташовувалися чотири акуратні квадратні заглибини.
Тим часом Наталя, остаточно отямившись від завалу, підійшла до купи сміття й нахилилася.
— Ого! Дівчата, дивіться, тут щось стирчить із купи, — заінтриговано кинула вона.
Штовхнувши предмет носком кросівка, вона відчула твердий металевий дзенькіт.
— Здається, тут якийсь залізний ящик. Може, всередині щось є?
Подруги миттєво підбігли до неї і взялися гуртом розкопувати знахідку. За кілька хвилин вони витягли з-під уламків невеликий залізний ящик. Змахнувши з нього пил та бруд і піднявши кришку, вони зазирнули всередину. У променях ліхтариків побачили щось обгорнуте у потемнілу від часу вощену тканину.
Ляля швидким рухом розгорнула тканину — і перед ними постало те, заради чого вони сюди йшли: чотири старовинні ікони у срібних окладах.
А поруч, на кам’яній кладці стіни, чітко виднівся вибитий хрест зі стрілкою праворуч.
— Ну що, дівчата… — пошепки промовила Наталя, витираючи рукавом залишки пилу з обличчя. — Здається, ми знайшли саме те, що шукали.