16

Дівчата перезирнулися.
— Ой, Іришко, так ти вже зовсім освоїлася! І така одразу смілива стала, — усміхнулася Наталя. — Ну що, полізеш першою?
Усмішка з обличчя Іришки одразу зійшла. Вона трохи помовчала, боязко заглядаючи в темну глибину, і рішуче заперечила:
— Ну ні, я першою не полізу... Хто знає, що там внизу? Може, хтось із вас?
Дівчата перезирнулися, і зрештою наважилася Наталя.
— Ну добре, думаю, я тут пролізу, — рішуче сказала вона.
Наталя акуратно опустила ноги вниз, потім протиснула тулуб, спираючись руками на краї плити, і спробувала намацати опору.
— О! Здається, я чогось торкнулася. Мабуть, це сходинка, — полегшено видихнула вона. — Ну що? Тепер залишилося поставити другу ногу... Але-оп! Я стою! Дівчата, тут справді сходинки, світіть мені, щоб я не звалилася вниз кубарем!
Олена одразу спрямувала промінь телефонного ліхтарика вниз. Наталя спустилася сходами нижче і закричала знизу:
— Ну що, хто наступний? Іришко, давай!
Іришка замахала руками:
— Ні-ні-ні! Я ще не можу... Нехай краще Ляля лізе.
Ляля зітхнула і сказала:
— Добре, давайте я.
Вона почала так само, як і Наталя, протискуватися в отвір, але їй було трохи важкувато.
Наталя знизу одразу почала давати інструкції:
— Лялю, втягни живіт! Груди колесом не роби — вони в тебе й так великі. Давай-давай, я тебе знизу підтримаю!
— Та гаразд, я вже сама, — пирхнула Ляля.
— Яка сама, ще зараз звалишся чи застрягнеш, як Іришка, — буркнула Наталя, міцно взяла Лялю за талію і потягнула її донизу. Ляля благополучно стала на сходинку.
Тепер залишалася черга Олени та Іришки спускатися.
— Так, Іришко, тепер ти, — скомандувала Наталя знизу.
— Ой-йой, я боюся! Нехай краще Олена, — замахала руками Іришка.
— Е ні, зараз Олена пролізе миттю, а ти знову застрягнеш. А хто тобі буде допомагати пролізти в цю дірку? — пирхнула Наталя.
— Та ну, я теж струнка! Ви ж пролізли, і я пролізу, — з усмішкою сказала Іришка.
— Ну то давай, починай, наша гутаперчева дівчинка! — підбадьорили подруги.
Іришка зі страхом підійшла до отвору й почала обережно спускатися. Олена стала над нею, намагаючись допомогти, а внизу Наталя з Лялею міцно схопили її: одна за талію, інша за ноги.
— Та не так сильно тягніть, боже мій! Я ж трохи застрягла, — запанікувала Іришка.
— Ну, Іришко, покрутись якось, ми ж тебе тут тримаємо! Пролізь уже нарешті, чого ти весь час застрягаєш? — реготали дівчата знизу.
Олена спробувала допомогти й зверху, злегка натиснувши їй на плечі, щоб вона глибше просунула тулуб.
І врешті-решт це сталося. Іришка з гуркотом зістрибнула на сходинку, ледь не збивши з ніг подруг.
— Ох, Іришко! Ти нарешті пролізла.
— Та годі вам, що ви знущаєтеся? Я не пролізла, а акуратно увійшла, — з гордістю сказала Іришка.
— Ага, пірнула як косатка — дуже граціозно, аж нас повітряною хвилею ледь не знесло зі сходинок! — весело розреготалася Наталя.
Іришка й сама не втрималася від посмішки, а за мить уже вся компанія залилася дружним сміхом.
Тепер настав час Олени. Вона обережно нахилилася, простягнула свій телефон із увімкненим ліхтариком униз до подруг:
— Тримайте, щоб не лишитися тут у повній темряві.
Дівчата підхопили гаджет, а Олена спритно й без жодних зусиль протиснулася в отвір і за лічені секунди опинилася поруч із ними в підвалі.