Розділ 16

РОЗДІЛ 16
Іришка важко дихала, притулившись спиною до холодної стіни, а Наталя з Лялею витирали піт із чола.
— Фух, здається, жива, — промовила Іришка, тримаючись за серце.
Ляля з Наталею озирнулися навколо й раптом спохопилися.
— Слухайте, а де ж Олена? — тривожно запитала Ляля.
І в ту саму секунду у дверному прорізі з’явилася задихана Олена. Вона стрілою влетіла до церкви й перелякано вигукнула:
— Що тут сталося?
Дівчата здивовано перезирнулися.
— Олено, де ти була? — запитала Наталя.
Олена, ледь переводячи подих, швидко пояснила:
— Дівчата, я побачила на подвір’ї залишки старого будиночка. І мене чомусь туди потягнуло. Увійшовши туди, я згадувала розповіді моєї бабусі про те, як вони з дідом тут жили. Торкалася старих стін, була вся у спогадах. Час немов розчинився. Аж раптом почула ваші крики й одразу прибігла сюди.
Вона опустила погляд і здивовано завмерла:
— Боже мій! А це що таке? — Олена показала рукою на відкритий темний проріз у підлозі.
— Та це ж наша Іришка ледь у пекло не провалилася, — важко зітхнула Наталя.
— Господи, дівчата, простіть мені, будь ласка! — схвильовано промовила Олена. — Я ж не знала, що все так обернеться...
Вони ще трохи перевели подих і підійшли до отвору в підлозі.
— Ну добре, давайте тепер триматися разом, — сказала Ляля.
Олена витягла із сумочки телефон і посвітила туди ліхтариком. У темряві чітко виднілися старі сходи, що вели донизу.
Подруги перезирнулися, і Іришка бадьоро додала:
— Ну що? Я вже наполовину там була. Ходімо тепер зі мною всі разом! Цікаво ж, що там далі... Може, ми знайдемо ікони?