Розділ15

Розділ 15
Олена мовчки стояла біля столу, замислено дивлячись на розгорнутий щоденник.
— Так, стоп! — різко порушила тишу Іришка, клацнувши пальцями перед її очима. — Оленко, ми тут, ми поруч. Давай поміркуємо, що робити далі.
Олена отямилася, злегка моргнула і розгублено похитала головою:
— Я ніяк не можу збагнути: яким чином він дізнався про мого діда і про цього ювеліра? Судячи з усього, про церкву він і не знає — шукає лише каблучку. Але ні, він же рився тут у книгах... Значить, шукає підказки і знає про щоденник мого діда. Але звідки?
— Так от саме тому ми зараз і поїдемо шукати ту церкву, щоб його випередити! — рішуче виголосила Іришка.
— Я за! — озвалася Наталя.
— Я теж за, — сказала Ляля. — Тільки спочатку давайте швиденько приберемо цей книжковий армагедон.
За деякий час книжки зайняли свої звичні місця на полицях, і подруги вискочили до машини.
Знайти потрібне місце виявилось не так просто: навігатор у цьому районі лише безпорадно водив колами навколо полів, тому довелося розпитувати місцевих. На щастя, біля крайньої хати знайшлась літня жінка, яка охоче відгукнулася:
— Ой, діточки, та була тут церква, але вона зараз зовсім закинута! Їдьте за оцю лісосмугу, через поле, там на підвищенні біля річки її руїни й стоять, ніхто туди вже давно не ходить.
Подякувавши бабці, подруги рушили далі за її вказівками і невдовзі побачили на мальовничому підвищенні біля річки сумні залишки закинутої будівлі.
Двері храму давно згнили й зникли, тож подруги зайшли всередину безперешкодно. З темряви під високим куполом з різким гуркотом злетіли перелякані голуби, і від цієї раптової тиші та моторошної атмосфери аж дух захопило. Стіни заростали павутинням, а на підлозі товстим шаром лежав сірий пил і уламки цегли.
Там, де колись мав бути вівтар, самотньо й суворо стояв великий кам'яний хрест.
— Ой! — раптом вигукнула Іришка, різко зупинившись і тицяючи пальцем уперед. — Дивіться! Хрест! На пластинці ж чітко був намальований хрест. Ось він!
Подруги миттю кинулися до знахідки. Наталя присіла біля основи хреста і ретельно взялася все обстукувати та обмацувати, наслухаючись, чи не лунає камінь порожнечею — раптом тут є якась схованка або ніша для ікон. Вони довго оглядали стіни й нижню частину, намагаючись знайти хоч якісь зачіпки, проте все виявилося марно.
Іришка розчаровано зітхнула, відійшла від хреста, задерла голову вгору і почала розглядати розписи, що залишилися на стінах і стелі. Вона зробила ще один крок назад — і плита під ногами раптом химерно закачалася. Іришка, мовби більярдний шар у лузу, провалилася в темну порожнину під підлогою. Ноги її звісилися десь у підпіллі, а верхня частина тулуба залишилася на поверхні. Вона надійно застрягла.
Одразу вона навіть не могла зрозуміти, у чому справа, але буквально за кілька секунд жах узяв своє, і вона почала благати:
— Дівчата, допоможіть, я зараз впаду!
Дівчата миттю кинулися до неї і схопили за руки.
Іришка одразу запанікувала:
— Ой, Боженьки! Господи, спаси і сохрани, не дай мені загинути, прошу тебе! — і панічно затарабанила якісь уривки молитов.
— Та припини, сфокусуйся на нас! — різко зупинила її Ляля.
Іришка трохи прийшла до тями й вчепилася в дівчат мертвою хваткою. Тоді Наталя запитала:
— Може, ти можеш якось покачати там ногами, спробувати вивільнитися?
— Ні, я не можу цього, мені страшно! — перелякано вигукнула Іришка.
Тоді Ляля сказала Наталі:
— Наталю, може, ти спробуєш відсунути плиту, а я сама потримаю Іришку?
Наталя кинулася до краю і спробувала зрушити плиту руками, але в неї нічого не вийшло — камінь сидів намертво. Відчайдушно озирнувшись, вона тривожно кинула:
— Лялю, ти ще зможеш сама утримати Іришку?
— Так! — крізь зуби видихнула Ляля з останніх сил, напружуючи руки.
Наталя кинулася в напівтемряву приміщення шукати хоч якийсь важіль. Вискочивши на подвір'я, вона помітила там покинуту залізну трубу. Схопивши її, Наталя миттю кинулася назад, підскочила до плити і, використавши залізяку як важіль, зробила потужне зусилля. Плита піддалася і з глухим скриготом трохи відсунулася.

Побачивши це, Наталя миттю відкинула залізяку, підскочила до подруги і знову схопила її за руку.
Подруги, спільно доклавши неймовірних зусиль, що є сил тягнули її, впираючись ногами, і нарешті витягли Іришку назад на безпечну поверхню.