Розділ13

Розділ 13
— А якщо цей чоловік теж знає про каблучку? — першою порушила тишу Ляля, дивлячись на подруг. — Тоді, Олено, ти повинна добре порозмислити і пригадати: може, цю історію знають якісь твої родичі?
Олена розгублено похитала головою:
— Боже мій, я зараз зовсім не міркую, голова абсолютно не працює. Але треба порозмислити... У дорослому віці я зі своїми родичами не спілкувалася, крім бабусі. Однак у дитинстві в мене був двоюрідний брат. Де він зараз, я не маю поняття, у нас обірвалися зв'язки. Він жив в іншому місті. Можливо, це він, але навіщо поводитися так дивно? Чому не міг просто прийти і поговорити зі мною? Ну... нічого не розумію.
Наталя підійшла ближче і м'яко поклала руку їй на плече:
— Так, Олено, зараз тобі треба передусім заспокоїтися. Та й нам усім не завадить охолонути. Зробімо так: або ми зараз зайдемо в дім і допоможемо тобі все оглянути, або, може, нам краще поїхати додому, аби у тебе був час трохи прийти до тями?
— Ні-ні, дівчата, будь ласка, я вас прошу, не йдіть, залишіться зі мною, — заперечила Олена. — По-перше, мені страшно...
— Я розумію, що вже замучила вас своїми проханнями, але я б дуже хотіла, щоб ви побули зі мною. А щодо безладу — я зараз зателефоную в клінінгову службу, вони приїдуть і все приберуть. Тільки спочатку треба таки зайти і подивитися, чи не зникло щось.
Дівчата разом з Оленою обережно ввійшли до будинку просто з подвір’я. Спочатку вони потрапили на кухню, де панував безлад: на підлозі валялися розсипані кавові зерна, цукор та інші дрібниці.
Ляля здивовано глянула на це і посміхнулася:
— Дивіться, ну, цей горе-грабіжник, здається, серйозно думав, Олено, що ти, як у кіно, всі свої скарби ховатимеш у каву або вівсянку!
Дівчата злегка посміхнулися від такого припущення.
— Боже мій, який жах... — розгублено промовила Олена. — Він перевернув усе догори дриґом. Справжній погром.
Потім вони рушили далі. Поки подруги розійшлися по гостьових кімнатах, щоб перевірити, чи все там гаразд, Олена насамперед зазирнула до своєї спальні, де стояв її сейф. Вона підійшла, оглянула його — сейф був зачинений.
«Ага, тож ти не такий уже й майстер, сейф відчинити не зміг», — промайнуло в неї в голові з ноткою полегшення.
А коли Олена зайшла в бібліотеку, вона просто жахнулася. На підлозі валялася величезна купа книжок, безжально викинутих із шаф. Не стримавшись, вона голосно покликала:
— Дівчата, ідіть сюди скоріше, подивіться, що тут твориться!
Подруги одразу ж прибігли на голос. Іришка першою зазирнула до кімнати, ошелешено витріщила очі й вигукнула:
— От паразит! Це ж такі цінні книжки повикидував.
Ляля критично оглянула розгром і додала:
— Ну так, схоже, він у нас бібліофіл.
Олена подивилася на них і трохи усміхнулася. Потім вона, обережно переступаючи через розкидані на підлозі папери й книжки, добралася до свого робочого столу. Попри загальний хаос навколо, на самому столі лежав потертий щоденник її діда. Вона з трепетом простягнула руку.
— Ой, щоденник мого діда... — тихо вимовила вона, дбайливо розгортаючи щоденник і тихенько гортаючи пожовклі сторінки.
Раптом краєм ока вона помітила внизу, біля стільця на підлозі, якийсь невеликий складений папірець. Олена нахилилася й підняла цей листочок.
Коли вона розгорнула його і подивилася, то одразу зрозуміла — почерк був зовсім інший, чужий, чіткий і сучасний. На папері були написані ім'я та прізвище її діда, ювелір Давид Панкевич, а також напис: «Замовлення, каблучка з секретом» та дата 02.03.17.
Серце в неї забилося сильніше. Вона різко підвелася, тримаючи в одній руці щоденник, а в іншій — цей підозрілий листочок, і тривожно покликала подруг:
— Дівчата, ну підійдіть ближче... Я тут дещо знайшла. Подивіться на це!