Розділ12

Розділ 12
Вони ще довго порівнювали записи й розташування храмів біля річки, аж поки не зупинилися на одній назві — церкві Святого Миколая.
Вдивляючись у карту, Ляля раптом вигукнула:
— Ой, дивіться! Вона ж розташована якраз по дорозі до нашої дачі!
Дівчата аж ахнули від подиву й одразу заговорили навперебій:
— Як цікаво! — вигукнула Ірішка. — Скільки разів ми, напевно, проїжджали там повз. Але ж хто б знав, що там є церква?
— Тільки от я жодного разу не бачила її з дороги, — сказала Наталя. — Можливо, вона десь у глибині села або за ним. Треба буде поїхати й усе з’ясувати. Думаю, ми або самі її знайдемо, або спитаємо когось із місцевих.
Згодом, тепло попрощавшись з архіваріусом і з почуттям виконаного обов’язку, дівчата вийшли з архіву на ґанок.
Олена зупинилася й сказала:
— Дівчата, велике вам спасибі! Ви просто справжні слідопити. Без вас я б сама, мабуть, і не впоралася. Ви стільки всього мені підказали.
Ірішка усміхнулася:
— Еге ж, Олено, ми ж не вперше щось шукаємо! Тож до пригод і майже детективних розслідувань ми вже звикли.
Олена тепло подивилася на подруг і нерішуче запропонувала:
— Я розумію, що ви, мабуть, уже втомилися й хочете роз’їхатися по домівках, але я пропоную поїхати до мене й відзначити нашу знахідку. Тим паче, вам же сподобався мій двір... Може, покатаємося на конях? Думаю, Розочка вже цілком зможе когось із вас витримати.
Дівчата перезирнулися, і першою не витримала Ірішка:
— Ой, я згодна, звісно, згодна. Я ледь не все життя мріяла на коняшці покататися. Дівчата, ну поїхали. Ви ж не будете заперечувати?
Наталі та Лялі нічого не залишалося, як усміхнутися й підтримати подругу.
Коли вони під’їхали до будинку Олени, щойно та відчинила двері, назустріч їм стрілою вибіг Фігаро.
— Фігаро?! — здивовано вигукнула Олена. — Як ти вибрався з кімнати?
Але, щойно вони ступили всередину, одразу зрозуміли, що сталося щось серйозне.
У кімнатах панував жахливий безлад, речі були розкидані, шухляди відкриті — справжній погром!
— Господи... — тільки й видихнула Олена.
Дівчата тривожно кинулися оглядати кімнати. Ірішка стрімко злетіла на другий поверх, і раптом вони почули її пронизливий крик:
— Стій! Ловіть його! Він тікає! Дівчата, за ним!
Усі миттю вискочили у двір. Першим вибіг Фігаро. Пес стрілою помчав слідом за злочинцем. Той озирався й щодуху біг уперед. Але раптом грабіжник несподівано спіткнувся й упав.
На мить усе завмерло.
Від несподіванки маленький Фігаро теж різко зупинився, не наважуючись підійти ближче до чужинця. Він просто стояв на місці, трохи подаючись корпусом уперед, і гучно гавкав.
Проте переляканий лиходій швидко взяв себе в руки, підскочив і рвонув із двору ще швидше.
Дівчата, підбігши до Фігаро й розуміючи, що втікача вже не наздогнати, зупинилися.
Олена, захекавшись, розпачливо промовила:
— Господи, ну хто це такий? Що він хоче? Якийсь кошмар відбувається!
У цей момент до них підбігла Ірішка й випалила:
— Знову побіг! Спринтер недороблений... І що він там шукав? Олено, ну от скажіть мені, будь ласка!
Вона раптом замовкла. На її обличчі промайнула думка, яка, схоже, самій Ірішці здалася неймовірною. Очі її округлилися.
— Здається, я зрозуміла... — тихо сказала вона. — А може... він теж шукає мою каблучку?
Подруги одночасно повернули до неї голови.
І тепер ця думка промайнула вже в кожної з них: а що, як цей чоловік теж знає про секрет каблучки?