Розділ 10

Розділ 10
Ляля серйозно глянула на Олену й після короткої паузи сказала:
— Олено, але ви ж розумієте, що після всього, що сталося, нам буде непросто вам довіряти.
Олена мовчки стояла, опустивши очі, й чекала, що скажуть дівчата.
— Так, Оленочко, ви, звісно, вчинили не дуже добре, — втрутилася Іришка. — Але я вас, мабуть, розумію. Якби я побачила свою викрадену каблучку на чужій людині, то ще невідомо, як би сама вчинила.
Наталя подивилася на Олену:
— Ну, причина вашого вчинку справді була серйозна.
Потім перевела погляд на подруг:
— Але що ж будемо робити, дівчата? Простимо Олену?
— Ми тебе прощаємо, Олено, — одразу сказала Іришка. — І навіть більше: якщо ти погодишся, ми можемо тобі допомогти. Правда ж, дівчата?
Наталя та Ляля переглянулися.
— Допомогти в чому? — майже одночасно запитали вони.
— Ну тут же, напевно, є якийсь секрет. Це ж нові пригоди! — захоплено вигукнула Іришка. — Давайте швидше подивимося, що там усередині.
Усі четверо схилилися над каблучкою.
Під піднятим каменем виявилася невелика золота пластинка. Дівчата обережно витягли її й уважно розглянули.
— Тут, здається, щось написано, — сказала Олена.
— Та точно щось є, — підтвердила Іришка, примружившись. — Ой, як цікаво! Ну ось, пригоди тривають.
Ляля піднесла пластинку ближче до очей, але напис був надто дрібним.
— Олено, може, у вас у будинку знайдеться лупа? — запитала вона.
Олена на мить задумалася.
— Одну хвилинку. Здається, у кабінеті десь залишилася бабусина лупа.
Вона вийшла з кімнати.
Щойно двері за нею зачинилися, Ляля повернулася до подруг:
— Іришко, ти, як завжди, біжиш попереду батька в пекло. Вона нас обдурила, а ти вже готова їй допомагати.
— Ну, дівчата, мені ж цікаво, — не втрималася Іришка. — Тут така історія закручується! А ще ці ікони… Може, у каблучці справді захована якась підказка? Уявляєте, ми знову щось шукатимемо! І це буде найцікавіша наша пригода!
Наталя усміхнулася:
— Ну так, давненько ми вже нічого не шукали. У мене аж руки сверблять.
Ляля подивилася на них із удаваною суворістю, а потім засміялася:
— Ну, дівчата, з вами точно не засумуєш.
За кілька хвилин повернулася Олена з лупою. Усі четверо знову схилилися над золотою пластинкою й почали розглядати її крізь збільшувальне скло.
Тепер зображення стало чіткішим.
На пластинці була вигравіювана церква, а під нею — дві літери: «СМ». Трохи праворуч від зображення виднівся хрест. Від нього праворуч тягнулася стрілка, а за нею були вигравіювані чотири маленькі квадратики.
Усі четверо кілька секунд мовчки розглядали загадковий знак.
— Я не знаю, що це означає, — нарешті сказала Олена. — Але церква і ці літери «СМ»…
— Добре, — задумливо промовила Ляля. — Але якщо це назва церкви? Тоді як ми її знайдемо?
— Можливо, пошукати в архівах старі карти й документи? — припустила Наталя. — А ще переглянути списки церков, які колись існували в області. Якщо нам пощастить, за цими літерами вдасться знайти потрібну церкву.
Вона повернулася до Олени:
— А приблизно в якому році це було?
— Точно не знаю… Здається, десь у сімнадцятому році.
— Тоді варто почати саме з цього, — сказала Наталя.