Розділ9

Олена завмерла, не зводячи погляду з каблучки, а потім ледь чутно прошепотіла:
— А, то ось і є твій секрет…
Ляля насторожено подивилася на неї. Вона все ще була сердита й не могла зрозуміти, що відбувається.
— Олено, про що ви? Що це означає? Ви якась дивна. Спочатку заманюєте нас до себе додому, потім крадете каблучку. Я взагалі нічого не розумію. Що з вами відбувається?
Ірішка, яка спостерігала за цією сценою, підбігла до дівчат і вигукнула:
— Віддайте мою каблучку!
Але, уважніше придивившись, стривожено додала:
— Ой, ви її зламали?!
— Ні, — швидко відповіла Олена. — Ми її не зламали.
Вона подивилася на дівчат, і в її погляді промайнула розгубленість.
— Дівчата, пробачте мені, заради бога. Я не могла одразу розповісти вам про все. Я хотіла спочатку зблизитися з вами, а можливо, згодом, коли настане слушний момент, розповісти й про неї.
Олена на мить замовкла, а потім твердо сказала:
— Ця каблучка моя. Вона належить моїй родині.
— Як це — ваша?! — обурено вигукнула Ірішка.
— Але ж це та сама каблучка, яку в мене викрали в готелі в Шарм-ель-Шейху, — сказала Олена.
Ірішка здивовано округлила очі:
— Як це? Як таке взагалі можливо?
Наталя недовірливо похитала головою:
— Оце так збіг…
Ляля перевела погляд з Олени на каблучку й тихо промовила:
— Ого… Схоже, все набагато заплутаніше, ніж ми думали.
— Вона передавалася в нашій родині з покоління в покоління, — продовжила Олена. — Бабуся завжди казала, що ця каблучка має секрет. І ще вона розповідала, що під час революції мій дідусь, який служив у церкві, сховав десь старовинні ікони. Де саме — ніхто не знає. Я давно думаю, що в цій каблучці може бути якась підказка. Можливо, вона якось пов’язана з цією схованкою.
Ляля повільно кивнула:
— А, то ось навіщо ви так хотіли її забрати.
На мить запала тиша.
— Але ж ви могли нам усе розповісти, — сказала Наталя. — Навіщо було влаштовувати все так, щоб ми опинилися у вашому будинку?
— Я лише думала про те, що повинна з’ясувати правду про каблучку, — відповіла Олена. — Саме тому я запросила вас сюди. Я хотіла, щоб вона залишилася у мене хоча б на деякий час і щоб я могла переконатися, що це справді моя родинна реліквія. А того чоловіка, який вихопив у мене сумочку тієї ночі й був біля будинку, я взагалі не знаю. Я сама не розумію, хто він і чого від мене хотів.
Її голос затих, а погляд знову повернувся до каблучки.
— Я навіть не знала, як її відкрити, — тихо додала Олена. — Скільки разів намагалася розгадати її секрет, але марно. І якби не ви, я, можливо, так і не дізналася б, що вона може відкриватися. Щоправда, нагода для цього випала не найсприятливіша…
— Пробачте мене, — щиро сказала Олена, дивлячись на дівчат.