Розділ9

Розділ 9
Вихід із конюшні нагадував тріумфальну ходу. Попереду гордо крокувала Іришка, високо піднявши руку з коштовністю й тримаючи її двома пальцями. Поруч із нею йшла Олена — її очі палали від щастя, і вона ледь не притримувала руку Іришки знизу, пильнуючи кожен крок, щоб, не дай Боже, багатостраждальна каблучка знову кудись не вислизнула.
А ззаду не відставали Наталя з Лялею, які влаштували справжнє «репортерське висвітлення події». Вони по черзі вихоплювали телефони й азартно фотографували це видовище. Наталя то відставала, то спритно забігала наперед, мов досвідчений кореспондент із гарячої точки, і заповзято командувала:
— Іришко, усміхайся, а не ховайся! Повернися трохи в профіль! Покажи тріумф сучасної археології!
— Наталю, припини, що ти робиш?! Не треба мене знімати! — обурено вигукнула Іришка, відмахуючись.
— Та не махай ти так! — застережливо вигукнула Наталя, відступаючи на крок. — Я, звісно, розумію, що це дуже «дороге» добро, але ж зовсім не хотілося б приєднуватися до вашої компанії й пахнути точно не трояндами! Проте які кадри виходять! Це ж чисті шедеври для майбутньої фотовиставки! Треба тільки підпис геніальний придумати... Щось на зразок: «Безстрашний археолог-гнойовик».
— Наталю, я тебе зараз уб'ю! — зашипіла Іришка, але сміх все одно проривався крізь її обурення.
Щойно вони увійшли до будинку, як на специфічний шлейф пригод із передпокою миттєво вискочив Фігаро. Песик одразу почав завзято принюхуватися, плутатися під ногами й весело підстрибувати вгору, намагаючись дістати блискучу каблучку.
— Ну, Фігаро, припини! — відбивалася Іришка, витягнувши руку якомога вище. — Це моя каблучка, я її тепер нікому не віддам, а тобі — тим паче.
Олена теж спробувала вгамувати заповзятого песика:
— Фу, Фігаро, не треба!
Ляля, ледве стримуючи сміх, доречно зауважила:
— Ну, тепер дійсно вже «фу» у всіх сенсах цього слова.
Вони зайшли до просторої ванної кімнати. Олена взялася ретельно мити руки з ароматним милом, а Іришка сяяла від щастя, дбайливо тримаючи свою довгоочікувану знахідку.
Після того як каблучку ретельно вимили й висушили, Олена запропонувала Іришці:
— Ірочко, може, ви покладете каблучку до шкатулки? Нехай поки полежить у вас у кімнаті, щоб знову не загубилася.
— А й справді, — погодилася Іришка. — Після сьогоднішніх пригод я вже боюся навіть надягати її на палець. Нехай поки полежить у надійному місці.
Час непомітно наближався до вечора. Після насиченого дня всі повечеряли й поступово розійшлися по своїх кімнатах. Будинок поволі стих, огорнувшись тишею.
Через деякий час Олена підвелася з ліжка. Вийшла зі своєї кімнати й навшпиньки рушила до сходів. На мить зупинилася, прислухалася, а потім почала обережно підійматися на другий поверх.
Опинившись нагорі, вона попрямувала до кімнати Іришки. Двері були трохи прочинені. Олена завмерла на мить, прислухалася, а потім, намагаючись не видати себе, зайшла всередину.
У кімнаті панувала напівтемрява. Потрібно було кілька секунд, щоб очі звикли до неї. Місячне світло падало крізь вікно, і невдовзі вона помітила шкатулку на тумбочці біля ліжка Іришки.
Олена обережно підійшла ближче, відкрила шкатулку й дістала каблучку. Кілька секунд дивилася на неї, а потім надягла на палець.
Тим часом Ляля не спала. Почувши якийсь шурхіт у коридорі, вона підвелася з ліжка й вийшла зі своєї кімнати.
Двері до кімнати Іришки були прочинені.
Ляля підійшла ближче й зазирнула всередину. У глибині кімнати вона побачила Олену, яка стояла з каблучкою на пальці.
Ляля одразу згадала попередню ніч, коли бачила, як Олена виходила з кімнати Іришки. Тепер ці дві події склалися в одну картину. Сумнівів майже не залишилося.
Треба було діяти.
Ляля різко відчинила двері, увімкнула світло й вигукнула:
— Олено, що ви тут робите? Негайно віддайте каблучку!
Вона швидко підійшла до Олени й схопила її за руку, намагаючись стягнути каблучку з пальця.

— Лялю, що ви робите?! — розгублено вигукнула Олена.
Різкий голос і яскраве світло миттєво розбудили Іришку. Вона сонно підвела голову, кілька разів моргнула й, побачивши Лялю та Олену біля свого ліжка, не одразу зрозуміла, що відбувається.
— Що сталося? Що ви робите?
На крики з сусідньої кімнати прибігла Наталя.
Ляля вже майже стягнула каблучку з пальця Олени, коли раптом почувся тихий, ледь чутний клац.
Її пальці завмерли. Олена мимоволі затамувала подих, злякавшись, що вони ненароком пошкодили каблучку.
Раптом камінь на каблучці ледь помітно хитнувся, зблиснув гранями у світлі лампи й почав повільно підніматися.