Розділ8

— Або на курорті, — додала Ляля.
Олена усміхнулася.
— Приємно, що вам подобається. А якщо хочете, можемо піти до річки. У мене є човен, тож можемо трохи покататися.
— Ой, я, мабуть, не поїду, — раптом сказала Іришка. — Щось мені не дуже добре. Мабуть, від переживань у животі бурчить.
Олена стурбовано подивилася на неї.
— Ну так, так, я розумію, Ірочко. Можу вас провести до будинку.
— Та ні, дякую, я сама, — поспішно відповіла Іришка.
Олена дістала ключі й простягнула їй.
— Тоді ось, візьміть. Відпочиньте трохи.
— Дякую, — кивнула Іришка.
Щойно Іришка відійшла від дівчат на достатню відстань і переконалася, що вони її вже не бачать, вона кинулася до конюшні. Здавалося, саме цього моменту вона й чекала весь час.
Зайшовши всередину, Іришка одразу підійшла до кобили.
— Розочко, пробач мені, будь ласка. Я ж не хотіла, щоб так сталося. Як ти себе почуваєш, люба? Нормально? Ну от і добре. У тебе все буде гаразд. Ти така красива, що просто зобов’язана бути здоровою.
Іришка озирнулася навколо, знайшла відро, перевернула його догори дном і сіла.
— Ну що, Розочко... Я нікуди не поспішаю.
Роза спокійно жувала сіно.
Поки Іришка чекала, вона знайшла якісь рукавички й одягла їх.
Минув час.
Нарешті Роза зробила те, чого Іришка так наполегливо чекала.
— О! — пожвавішала Іришка.
Вона одразу нахилилася до результату свого довгого очікування.
— Ну, Розочко, тепер головне — знайти мою каблучку.
Вона щільніше натягнула рукавички й узялася до пошуків.
Тим часом Олена з Наталею та Лялею вже дісталися річки.
— Ну що, дівчата, тоді ходімо. Покатаємося без нашого хороброго охоронця, — запропонувала Олена.
Наталя та Ляля засміялися, і невдовзі вони вже сиділи в човні, насолоджуючись теплою погодою та спокійною течією річки.
Після прогулянки Олена запропонувала:
— Якщо хочете, можете ще трохи прогулятися. А я, мабуть, повернуся до будинку. Після стількох переживань хочеться трохи перепочити.
— Звичайно, Олено, — відповіла Наталя. — Ми ще трохи прогуляємося, а ви йдіть відпочиньте.
— Добре, дівчата, — сказала Олена й попрямувала до будинку.
Вона зайшла всередину, випила заспокійливу таблетку й кілька хвилин постояла біля вікна.
Підніматися на другий поверх Олена не стала. Вона була впевнена, що Іришка вже повернулася до своєї кімнати й відпочиває.
Трохи заспокоївшись, Олена вийшла з будинку й попрямувала до конюшні.
Зайшовши всередину, вона зовсім не очікувала побачити там Іришку. Та була настільки захоплена пошуками, що навіть не помітила Олену.
— Я думала, ви відпочиваєте в будинку, — здивовано сказала Олена.
Іришка підвелася:
— Та я вже відпочила і вирішила провідати Розочку. Ось вона вже й зробила свої справи. Намагаюся знайти каблучку.
— Ну так, я теж прийшла її провідати, але бачу, вона тут не сама. Ну що, давайте я вам теж допоможу, — сказала Олена.
Трохи згодом до конюшні підійшли Наталя та Ляля. Вони теж зайшли всередину й тихенько попрямували до стійла Розочки.
Побачивши Іришку та Олену, подруги зупинилися за кілька кроків і мовчки спостерігали за картиною.
Іришка та Олена були настільки захоплені пошуками, що зовсім їх не помічали.
— Що ви тут робите? — нарешті запитала Наталя, ледве стримуючи сміх. — Ми щось пропустили?
Іришка підвела голову:
— Розочка вже виконала свою місію, тепер ми проводимо розкопки. Шукаємо мою каблучку.
Ляля серйозно кивнула:
— Ага, зрозуміло.
Наталя вже не стримувала усмішки.
— Ну, тоді шукайте.
— Звичайно, — серйозно відповіла Іришка. — Я її просто так не залишу.
І тут її погляд раптом зупинився.
— Ой! Я знайшла! Ось вона! Ось вона, моя каблучка!
Іришка підхопила її двома пальцями й радісно підняла вгору.
Олена аж видихнула.
— Ну, слава Богу. Тепер я спокійна. З Розочкою все буде добре.