Розділ7

Розділ 7
Ранок суботи видався напрочуд тихим і сонячним.
Наталя прокинулася першою, але ще якийсь час лежала в ліжку, обдумуючи вчорашні тривожні події. Згодом, солодко потягуючись, прокинулася і Ляля.
— Доброго ранку, — сказала Наталя. — Як спалося?
Ляля сонно моргнула й сказала:
— О! Знову ти, доброго ранку.
Наталя весело усміхнулася:
— А ти думала побачити тут когось іншого?
— Ну так, — парирувала Ляля. — Наприклад, прекрасного принца.
Наталя весело засміялася:
— Ну ні, принца поки що не маємо. То може, ти уві сні бачила нашого грабіжника замість принца?
Ляля заперечливо похитала головою:
— Ні, уві сні я його не бачила. Мені наснився якийсь прекрасний сон, але я, як завжди, нічого не пам'ятаю. Проте було чудово.
— Ну і добре, — відізвалася Наталя. — То що, встаємо і йдемо до їдальні? Може, там десь в Олени знайдемо каву?
Коли вони спустилися вниз, простір розкішної їдальні вже м’яко наповнювався тонким, насиченим ароматом свіжозвареної кави. На їхнє здивування, Олена вже господарювала біля сучасної кавової станції.
Коли господиня будинку побачила дівчат, вона м'яко усміхнулася й привітно промовила:
— Ви вже прокинулися! Доброго ранку, дівчата. А я от подумала, що ви захочете кави.
— Так-так, із задоволенням! — усміхнулася Наталя, влаштовуючись за столом. — Я просто обожнюю ранкову каву.
Олена одразу розлила по чашках свіжий, запашний напій і запросила подруг посмакувати.
За кілька хвилин до них долучилася й Іришка. Побачивши її, Наталя лукаво усміхнулася:
— А ось і наша велика акторка! Доброго ранку!
— Вітаємо нашу неповторну зірку! — сміючись, підтримала її Ляля, і подруги весело заплескали в долоні.
Іришка нітрохи не знітилася. Вона з гордим виглядом театрально поклонилася, грайливо притиснувши руку до серця, і світсько промовила:
— Вітаю вас, мої любі світські левиці... і просто вірні супутниці мого вчорашнього тріумфу.
Усі весело засміялися, а Олена з усмішкою поставила перед Іришкою чашку гарячої кави і жартома додала:
— Я спеціально для нашої величезної та незрівнянної зірки приготувала цю ранкову каву за особливим суперрецептом. Тож щиро сподіваюся, Іришко, ви оціните цей смак.
Іришка задоволено кивнула, приймаючи чашку, як королівську нагороду. За чашкою ароматного напою розмова неминуче повернулася до вчорашнього нічного гостя.
— Хто ж там учора кружляв у кущах? — запитала Іришка. — Я впевнена, що це був злодій із багатим кримінальним минулим!
— Та якби він був із кримінальним минулим, то так би нахабно не сунувся, коли всі вдома, — скептично заперечила Наталя. — По-перше, ви б його просто не встигли помітити. А по-друге, для чого він узагалі вмикав той ліхтарик? Може, й хотів потрапити до будинку, але якісь суцільні нелогічності... Або це той самий крадій сумочки, який простежив за нами аж до самого дому? Що йому взагалі було потрібно? Не розумію.
— І я не розумію, для чого йому знадобилося сюди пробиратися, — знизала плечима Олена, задумливо дивлячись у свою чашку.
Вони сперечалися ще хвилин десять, але до єдиної думки так і не дійшли.
Олена зітхнула, відставила чашку і м’яко сказала:
— Дівчата, я вже зателефонувала до служби охорони. Вони обіцяли в понеділок зранку обов'язково встановити камери по периметру. Але... я хочу подякувати вам за вчорашнє. Мені було б дуже спокійно, якби ви залишилися у мене на вихідні. Сьогодні ж лише субота, сподіваюся, вам нікуди не треба летіти у справах? Та й відпочити разом зможемо, і мені не так тривожно... До речі, я б хотіла показати вам своїх коників!
Почувши це, подруги переглянулися, а потім наперебій почали запитувати:
— Олено, у вас є коні? Це ж так цікаво! — першою вигукнула Іришка. Вона захоплено подивилася на подруг: — Так, я б дуже хотіла подивитися на коників! Ви ж зі мною згодні?
— Так, — відповіла Ляля. — Тільки ми одягнені зовсім не для конюшні...
Олена парирувала:

— Навіть не думайте про одяг! Ходімо зі мною, я маю дещо в запасі. У моєму гардеробі знайдеться все що завгодно. Тож ви залишаєтеся?
Дівчата переглянулися й усі разом одночасно кивнули:
— Так, ми залишаємося!
Вона повела їх до величезної гардеробної. Поки вони йшли коридором, Наталя повернулася до Лялі й тихонечко сказала:
— Ну що, судячи з усього, день народження триває... Веселе в нас гостювання виходить.
Ляля зітхнула і відповіла:
— Ну так, триває. Тільки є деякі нюанси...
— Які ще нюанси? — здивувалася Наталя.
— А такі, що, мені здається, ніякого злодія тут взагалі не було. І все це якась дивна гра... Може, це взагалі була змова Олени з цим нічним гостем? Усе це виглядає як чітко сплановані дії, — притиснувши голос до ледь чутного шепоту, продовжила Ляля. — Ти ж звернула увагу, звідки Олена виходила вчора вночі, перед самим цим цирком у дворі? Вона ж виходила просто з кімнати Іришки! Що їй там робити опівночі? Чи вона подавала знак своєму подільнику?..
— Може, тобі це все просто здається? — Наталя насторожено зиркнула на господарку дому, яка впевнено крокувала попереду, і теж понизила голос. — Може, Олена знизу не все добре розгледіла, от і вирішила піднятися на другий поверх, до кімнати Іришки, щоб подивитися з вікна — чи дійсно там щось блимає?
Ляля недовірливо примружилася й уже хотіла різко заперечити, але в цей саме момент вони переступили поріг просторої гардеробної. Розмова обірвалася сама собою, поступвшись місцем рядам розкішного одягу та блискучим полицям...