Розділ 3

Розділ 3
Машина таксі плавно рушила з місця. Іришка, влаштувавшись на передньому сидінні, озирнулася назад, щоб ще раз помахати Олені на прощання, і раптом побачила моторошну картину.
До Олени стрімко підбіг якийсь чоловік і з розмаху штовхнув її. Жінка втратила рівновагу і впала, а її сумочка вилетіла з рук. Нападник одразу підхопив її і кинувся тікати.
— Ой, стій! — перелякано закричала Іришка.
Не чекаючи, поки машина повністю зупиниться, вона вискочила із салону й кинулася до Олени.
А Наталя з Лялею, швидко зорієнтувавшись у ситуації, скомандували водієві:
— Давай за ним! Будь ласка, швидше, треба його зупинити!
Водій таксі миттєво відреагував і різко натиснув на газ. Машина наздогнала грабіжника. Щойно авто зупинилося, Наталя та Ляля вискочили з салону і кинулися за втікачем. Ляля майже навздогнала його, вправно розмахнулася своєю сумочкою на довгому ремені і з усього маху вдарила злочинця по торсу.
Від несподіванки той втратив рівновагу і похитнувся, сумочка Олени випала в нього з рук. Але він одразу скочив і припустив далі в темряву вже налегку, без здобичі. Наталя швидко підібрала сумочку з асфальту.
Дівчата поспішили до Іришки, яка вже клопоталася біля потерпілої. Щойно підбігши, подруги дружно допомогли Олені підвестися на ноги. Та злегка морщилася й обережно притримувала долонею голову.
— Олено, ви як?! — стривожено затараторила Іра.
Олена, спираючись на допомогу подруг, випрямилася і сказала:
— Начебто нічого... тільки голова трохи поболює. Треба ж... який видався вечір пригод.
Наталя простягнула їй пропажу:
— Не хвилюйтеся, головне, що ви цілі. Ось ваша сумочка, у повній цілості.
Олена з полегшенням прийняла її:
— Дякую вам, дівчата... Без вас мені довелося б скрутно. Я перед вами у невідплатному боргу.
— Перестаньте, Олено, — озвалася Наталя. — Кожен на нашому місці вчинив би так само.
— Думаю, не кожен... — тихо промовила Олена.
— Давайте ми вас відвеземо додому, — запропонувала Наталя.
Олена з вдячністю подивилася на дівчат:
— Так, мабуть, я прийму вашу пропозицію. Одній зараз... м'яко кажучи, страшнувато.
Вони сіли у машину, і Олена назвала водієві свою адресу. Дорога зайняла деякий час — жила вона за містом. Коли таксі плавно загальмувало, перед очима подруг постав розкішний, просторий особняк.
Дівчата вийшли разом із нею і провели її до ґанку. Олена відімкнула двері й, обернувшись до подруг, запропонувала:
— Вже зовсім пізно. Будь ласка, залишайтеся. У мене будинок величезний, кімнат вистачить на всіх. Відпустіть таксі та скористайтеся моєю пропозицією.
Дівчата перезирнулися.
— Добре, Олено, — відповіла Ляля. — Ми побудемо з вами цієї ночі. Мало що — раптом цей тип надумає повернутися.

Коли вони увійшли до будинку, їх вразили високі стелі, світлі стіни та розкішні панорамні вікна. Через величезне скло створювалося дивовижне враження: здавалося, ніби вони перебувають не в закритому приміщенні, а просто на свіжому повітрі, посеред прекрасного двору.
Тут же з глибини будинку пролунав дзвінкий гавкіт, і назустріч гостям вибіг білосніжний кудлатий клубочок — мініатюрний карликовий пудель.
— Ой, яка чудова собачка! — радісно вигукнула Наталя, присідаючи навпочіпки.
Песик зовсім не злякався незнайомки. Він завзято закружляв навколо неї, почав ставати на задні лапки й кумедно переступати ними.
— Подивіться на нього! — наперебій захоплювалися подруги. — Справжній цирковий хлопчик! Як же тебе звати, красунчику?
— Його звати Фігаро, — відповіла господиня.
Ляля теж вирішила виявити дружелюбність: вона нахилилася до песика і простягнула до нього руку. Але в цей момент її сумочка на довгому ремені гойднулася і легенько стукнула пуделя.
Фігаро образився миттєво. Він різко відпрянув, уперся лапками в підлогу і, злобно вишкірившись, грізно заричав, показуючи всім виглядом, що ніякого миру не буде.
Олена винувато сказала: