Розділ2

Розділ 2
До опівночі ресторан почав поступово порожніти. Гості розходилилися, музика стала тихішою та спокійнішою, але наша дружна трійця й не думала завершувати свято.
Ляля подивилася на подаровану пляшку, що стоїла на столі, і рішуче заявила:
— Ну що, дівчата, відкриваємо шампанське! Не нести ж його додому. Гуляти так гуляти!
Вони покликали офіціанта. Юнак одразу підійшов, вправно відкоркував колекційну пляшку й розлив іскристий напій по келихах.
У цей момент повз їхній столик проходила та сама жінка, з якою дівчата зіткнулися в жіночій кімнаті.
Іришка одразу пожвавішала й замахала рукою:
— О, підходьте до нас, будь ласка, присідайте!
Жінка похитала головою:
— Та ні, дякую, відпочивайте... Не буду вам заважати.
Але Іришка заперечила:
— Ну що ви! Ми просто зобов'язані загладити свою провину за те непорозуміння.
Ляля одразу підхопила:
— Так-так, будь ласка, приєднуйтеся до нашої дружньої жіночої компанії, ми будемо тільки раді! Давайте знайомитися. Як ви вже, напевно, зрозуміли, я — винуватиця свята, Ляля. Це Наталя, а це наша Іришка, з нею ви вже встигли познайомитися.
Жінка усміхнулася і представилася:
— А мене звати Олена. Я з таким задоволенням увесь вечір спостерігала за вашою компанією! Ви настільки життєрадісні, від вас іде стільки позитивної енергії, що я з величезним задоволенням прийму ваше запрошення і вип'ю з вами по келиху шампанського.
І вона присіла до їхнього столика. Оглянувши подруг, Олена запитала:
— А ви, я бачу, товаришуєте дуже давно?
— Так, — з теплом у голосі відповіла Наталя. — Ми з Лялею з першого класу разом, а Іришка до нас приєдналася трохи пізніше. Це наша дачна подруга.
Олена підтримала розмову:
— Мабуть, і на відпочинок ви теж завжди вирушаєте разом?
— Ну, не завжди, — відповіла Ляля, — але цього літа ми разом відпочивали в Єгипті.
— Ну як сказати, відпочивали? — одразу вставила Наталія. — Так відпочивали, що аж коліна тремтіли від страху за нашу Іришку! Вона зникла, і уявіть — виявилося, що її викрав бедуїн.
Олена здивно подивилася на них:
— Як це?
— А ось так, — безтурботно махнула рукою Іришка. — Справжній бедуїн викрав і відвіз у пустелю.
Наталія продовжила:
— А ми її потім пів відпустки шукали. Тож нормально відпочити нам вдалося лише після того, як ми її знайшли.
Олена ошелешено подивилася на Іришку, переводячи погляд із неї на подруг:
— Боже мій, Іришко, а як ви взагалі почуваєтеся після такого потрясіння?
— Ой, та все, загалом-то, нормально, — відповіла Іришка. — Він до мене ставився непогано. Навіть після всього цього я не стала здавати його в поліцейський відділок. Ну, якось мені його шкода стало. Самотній чоловік, та й обходився зі мною по-людськи. А потім від нього мені несподівано перепав подарунок.
Із цими словами Іришка гордо продемонструвала витончену каблучку на пальці.
Олена пильно, з якимось дивним напруженням вдивилася в прикрасу. На секунду за столом повисла тиша.
— Треба ж, яка гарна каблучка, — тихо промовила Олена, не зводячи з неї очей. — Де ж він міг роздобути таку?
— Та я не знаю, — знизала плечима Іришка. — Мабуть, купив десь у крамниці.
Олена задумливо примружилася:
— Каблучка досить старовинної роботи...
— Ну, все може бути, — відмахнулася Іришка. — Може, це каблучка його матері, а він вирішив мені подарувати. Загалом, неважливо. Давайте забудемо про нього.
— А у мене теж, на жаль, була не найкраща відпустка в Єгипті, — сказала Олена. — Поки я була на екскурсії, мій номер обікрали.
— Та ви що? — здивовано промовила Ляля. — А в якому місці ви відпочивали?
— У Шарм-ель-Шейху, — відповіла Олена.
— І ми там же! От вже збіг, — сказала Ляля. — Але якось більше нам не хочеться їхати в Єгипет. Наступного разу поїдемо відпочивати до Греції.
— Ну, мені вже точно наступного разу теж не захочеться туди повертатися, — підтримала їх Олена. — Занадто неприємні спогади. А в Греції я була, там чудовий відпочинок.