Позаплановий марафон страху

Ірішка обережно вставила ключик у замок і повернула його.
Кришка скриньки тихо клацнула й піднялася.
Зверху все було акуратно прикрите цупкою тканиною. Легким рухом руки жінка відкинула її — і завмерла. Перед нею лежала справжня колекція холодної зброї. Ножі були різні: великі й маленькі, довгі й короткі, з витонченими руків’ями. Вони лежали просто так, виблискуючи на світлі.
Збагнувши, що часу тепер удосталь — адже Хасан нещодавно поїхав до міста і повернеться ще нескоро, — Ірішка вирішила роздивитися все без поспіху. Щоб дістатися до нижніх шарів скриньки, вона акуратно виклала ножі на підлогу й почала неквапливо їх розглядати. Ці речі були справді гарними, майстерно виготовленими.
— Господи... — тихо прошепотіла вона, проводячи поглядом уздовж блискучих контурів. — І навіщо нормальній людині стільки всього?
Ірішка ще трохи покрутила їх у руках, любуючись тонкою роботою майстра, а потім вирішила заглянути далі. У ній грала найчистіша, по-жіночому завзята цікавість.
Під зброєю лежав жіночий одяг. Вона дістала гарну сукню і навіть вирішила прикласти її до себе перед невеликим дзеркалом, оцінюючи фасон. На диво, сукня виявилась майже їй впору. Ірішка усміхнулася від такої несподіванки.
Але коли вона продовжила перебирати речі, дістаючи інші комплекти жіночого вбрання, ще одну сукню та штани з футболкою, її руки натрапили на дещо зовсім інше.
Під одягом лежав невеликий пакетик. Обережно взявши його, Ірішка розгорнула знахідку. Всередині виявилися пасма волосся. Від несподіванки вона завмерла з цим пакуночком у руках.
— Ой!
Ірішка ще раз подивилася на волосся, потім на розкладені на підлозі ножі та жіночий одяг. У голові одна за одною почали виникати моторошні думки. А раптом Хасан зовсім не такий добрий, яким їй здавався? А раптом усе це якась жахлива гра? Може, він заманює сюди жінок, поводиться чемно, купує одяг, а потім...
Вона важко ковтнула.
— А дружина? — прошепотіла Ірішка в повному жаху. — А що, як і про дружину він усе вигадав? А може, він і її?..
Вона різко відкинула пакетик, наче він опалив їй пальці.
— Боже мій!
Тепер зупинити перелякану жінку вже було неможливо. Фантазії понеслися самі: а якщо він убив власну дружину та інших жінок? А може, він взагалі божевільний маніяк?!
— І що ж тоді на мене чекає?!
Охоплена панікою, Ірішка схопилася на ноги та вискочила з хатини назовні і щодуху кинулася в той бік, куди перед тим поїхав Хасан, сподіваючись знайти дорогу до міста. Вона не знала, чи справді там була дорога, але в її голові це здавалося єдиним шансом урятуватися.
Вона бігла щосили вперед.
Нарешті неподалік вона побачила три камені, що стояли на піску на деякій відстані один від одного.
Вона різко сповільнила крок.
— Могили?..
Її серце шалено заколотилося. Три камені, три жіночі комплекти, пасма волосся, ножі — усе миттєво склалося в її переляканій голові в одну моторошну картину.
— Боже! — прошепотіла Ірішка.
Вона навіть не стала підходити ближче, розвернулася і побігла ще швидше.
Вона бігла довго. Вже починало сутеніти. Раптом у долині, прорізаючи сутінки, з’явилися фари автомобіля. Машина швидко наближалася.
Коли машина під’їхала ближче, Ірішка впізнала водія. Це був Хасан.
— Ні! — жахнулася вона і різко звернула вбік, намагаючись утекти від нього. — Не підходь до мене!
Хасан розгублено дивився на неї, а потім побіг слідом, вигукуючи:
— Лерішко!
Ірішка бігла щосили, намагаючись відірватися, а він почав її наздоганяти.
І саме в цей момент — коли довкола вже майже зовсім стемніло — з-за сусіднього бархана раптом показалися яскраві фари ще однієї машини.
Вона зраділа і почала щосили махати руками, біжучи на світло. Машина швидко наближалася до неї. Звідти вискочили люди.
Продовжуючи бігти в променях фар, Ірішка раптом помітила в яскравому світлі знайомі силуети. Це були дівчата. Вони бігли їй назустріч.
— Дівчата! — відчайдушно закричала вона.
Вони кинулися одна одній в обійми. Обійми, поцілунки, сльози й сміх змішалися в одну неймовірну картину.

— Боже, дівчата, ви мене врятували! — крізь сльози вигукнула Ірішка. — Яке щастя вас бачити! Я вас так люблю!
Наталя плакала й водночас сміялася.
— Ой, дивіться на неї! Яка цінна красуня! — сказала вона.
— А ти навіть схудла! — підхопила Ляля. — Бачиш, який корисний у тебе вийшов відпочинок!
— Відпочинок, кажеш?! — Ірішка витерла сльози. — Я вам зараз розповім про цей відпочинок!
Дівчата знову засміялися.
Та тут до них підійшов Хасан. Наталя миттєво змінилася в обличчі і запитала в Ірішки:
— Так це він?
Ірішка кивнула головою:
— Так.
Ляля зробила крок уперед і запитала:
— Це ти забрав нашу подругу?
Обидві рушили до нього так рішуче, що Хасан мимоволі відступив на крок. Здавалося, ще трохи — і доведеться пояснювати ситуацію вже не словами.
Хасан стояв мовчки. Він розумів одне: його застали, і виправданням тут не допоможеш.
Гід підійшов до нього і заговорив арабською:
— Хасане, як ти міг так зробити?
Хасан опустив очі, потім відповів тихо:
— Я не правий, не повинен був так робити. Я жив один, мені було сумно, а Лерішка мені дуже сподобалася. Я хотів, щоб вона була зі мною, хотів зробити її щасливою, робити все, що вона захоче. Я не хотів завдати їй зла. Я справді її кохав.
Гід переклав його слова дівчатам.
Ірішка недовірливо подивилася на Хасана:
— Ага, кохав... — обурено сказала вона. — А що в тебе тоді в скриньці? Там ножі, жіночий одяг, волосся. Ти їх убив? Я бачила три могили. І мене теж хотів убити!
Гід переклав її слова Хасану.
Хасан аж очі витріщив:
— Що?!
Він кілька секунд дивився на Ірішку, наче не міг повірити почутому, потім швидко заговорив до гіда:
— Ні, вона все неправильно зрозуміла. У тій скриньці лежать речі моєї мами та моєї дружини. Це їхній одяг. А волосся... Мама зрізала його мені, коли я був маленький, і залишила собі на пам'ять.
— Ну, може, воно й так. Але ж ти розумієш, що скоїв злочин? — суворо сказав гід. — Треба їхати до поліції. Ти ж не будеш упиратися?
Хасан гірко зітхнув і кивнув:
— Ні. Поїхали.
Дівчата, почувши це, навіть трохи здивувалися, але мовчки сіли всі разом до машини. Дорога минула в абсолютній тиші — кожен думав про своє.
Коли доїжджали, Ірішка не витримала й тихо сказала подругам:
— Слухайте... А може, не треба його в поліцію? Він усе-таки до мене справді непогано ставився...
Наталя зиркнула на неї з подивом:
— Отакої! Ти що, вже його пробачила, чи що?
— Та ні, звісно, я його не пробачила! — гарячково заперечила Ірішка. — Він мені скільки нервів зіпсував!
Ляля жорстко й безапеляційно відрізала:
— Ні, ми їдемо до поліції. Треба його здати. Нехай йому буде неповадно більше так поводитися з жінками.
Вони вже практично під’їхали до поліцейського відділку, і машина зупинилася. Щойно вони вийшли з авто, Ірішка різко сказала:
— Дівчата, зачекайте... Я не хочу робити йому зла. Хай іде.
Вона підійшла до гіда і попросила:
— Переведи йому.
— Хасане, — чітко й твердо промовила Ірішка, дивлячись чоловікові в очі. — Ти вчинив просто жахливо. Але я тебе прощаю. Я не буду здавати тебе в поліцію. Але на майбутнє запам'ятай: жінку не можна забирати силою. Це тобі урок на все життя.
Після цього вона розвернулася, взяла дівчат під руку, попрощалася з гідом і сказала:
— Велике вам спасибі, що ви мене врятували й допомогли!
Вони вже почали віддалятися, як здивований гід наздогнав їх і запитав:
— Ви що, так усе це залишите?!
Ірішка легко махнула рукою:
— Та Бог йому суддя! Ми не будемо писати жодних заяв, нічого не будемо. Нехай іде з богом додому.
Гід і Хасан так і залишилися стояти біля поліцейського відділку з абсолютно розгубленими виразами обличчя, дивлячись услід жінкам.