Вода закінчується — таємниці починаються.

А тим часом Хасан мовчки вислухав Ірішку і попрямував до виходу.
— Та куди ти зібрався? Ану стій! Я до тебе звертаюся! — Ірішка рушила слідом за ним, не вмовкаючи. — Ти що, вирішив мене тепер ігнорувати? Я тобі ще покажу, хто тут у хаті господар! Украв — тепер пожинай плоди! Балдуїніще, ти німе!
Почувши слово «Балдуїніще», Хасан озирнувся. Він вирішив, що Ірішка просто звернулася до нього як до бедуїна. Усього іншого він, звісно, не зрозумів.
Хасан вийшов надвір і підійшов до великої пластикової бочки з водою. Він відкрив кришку й зазирнув усередину. Води залишилося зовсім мало.
«Ось що означає, коли в домі з’являється жінка, — подумав він. — Одразу всього стає потрібно більше. Води, їжі... Треба буде замовляти більше, ніж раніше».
Він на мить усміхнувся.
«Але мені це навіть подобається. Хороша жінка. Щоправда, розмовляє багато... дуже багато. Але зате з нею не нудно».
Хасан ще раз подивився на бочку, потім повернувся до хатини, підійшов до столу, взяв телефон і почав набирати номер.
Побачивши це, Ірішка завмерла.
«Господи, тільки б він не побачив, що я дзвонила», — майнула в неї думка.
Вона уважно стежила за Хасаном, але він, здається, нічого не помітив. Він коротко поговорив своєю мовою, а потім поклав телефон до кишені.
Ірішка з полегшенням зітхнула.
«Слава тобі, Господи! Нічого не побачив. Хоч би й надалі так було. Наївний, однак... Але це мені тільки на руку», — подумала вона.
Після розмови Хасан знову вийшов надвір.
Ірішка рушила слідом за ним, не вмовкаючи.
— Ти що, зовсім не будеш зі мною розмовляти? — бурхливо запитала вона.
Хасан ще раз показав на бочку, а потім жестом вказав у бік дороги.
— Вода... нема. Душ... — коротко сказав він і жестом показав, що йому треба їхати.
Ірішка подивилася спочатку на бочку, потім на нього.
— А, ну нарешті дійшло, що мені вода для душу потрібна! А то я вже думала, що ти вирішив, ніби я тут піском митися буду.
Хасан лише подивився на неї. Він ще раз показав на дорогу.
Після цього він сів у машину, і за кілька секунд вона рушила з місця.
Ірішка проводила його поглядом, уважно стежачи за дорогою, поки не переконалася, що він справді поїхав і найближчим часом не повернеться.
«Ну й добре. Їдь собі, гастролере. Мені навіть краще. Нарешті можна спокійно зайнятися своїми справами. Очі б мої тебе не бачили», — подумала вона.
Ірішка повернулася до хатини й на мить зупинилася біля дверей.
Попереду був старий сундучок із невідомими таємницями. У неї був ключ, але чомусь раптом стало трохи неспокійно.
«А що, якщо всередині виявиться щось зовсім несподіване?» — майнула в неї думка.
Вона на мить затримала подих, а потім усміхнулася.
— Ну що ж... Треба дізнатися правду.
Ірішка дістала із потайного місця заповітний ключик, який надійно сховала раніше, і підійшла до сундучка.