Балдуїн, душ та інші неприємності

Вийшовши за межі подвір'я, Іришка перейшла на біг. Поки вона бігла, гарячково згадувала номер телефону Наталії.
— Так... Ну ж бо, згадуй... — шепотіла вона сама собі.
І раптом у пам'яті сплив знайомий набір цифр. Ага, згадала!
Зупинившись, вона тремтячими руками дістала телефон і натиснула кнопку. Слава Богу, екран загорівся. Знервованими пальцями вона вбила заповітні цифри.
Гудки довго не припинялися, здавалося, цілу вічність.
І раптом почулося таке знайоме і рідне:
— Алло.
Це була Наталія.
— Наталю! Наталю, це я, Іришка! — випалила вона. — Мене викрав бедуїн на ім'я Хасан. Він живе сам біля самого моря. Він рибалка, ловить рибу і продає її на базарі. Спа...
І зв'язок різко обірвався посеред фрази.
Іришка в паніці знову спробувала набрати виклик. Нічого. Зв'язку не було.
Вона спробувала ще раз, але екран раптом блимнув і згас остаточно.
Телефон розрядився в найнеслушніший момент.
Холодна хвиля жаху охопила її з ніг до голови.
— Господи... Чи почула вона мене? Чи зрозуміла хоч що-небудь? Хоч би Наталія здогадалася, хоч би дівчата зрозуміли, де мене шукати... — з надією і відчаєм думала Іришка, повільно повертаючись назад.
Дорогою в голові роїлися тривожні думки.
«А раптом я зараз повернуся, а Хасан уже прокинувся? Раптом він помітив зникнення телефону і почне питати? Що тоді робити?»
Коли вона підійшла до будинку, Хасан усе ще мирно спав під навісом.
Намагаючись не видавати жодного звуку, ледь переставляючи ватні від хвилювання ноги, Іришка тихесенько підійшла до нього.
Вона спробувала акуратно повернути телефон назад у кишеню, але Хасан лежав так незручно, що зробити це непомітно виявилося неможливо.
«Господи, що ж робити?»
Вона завмерла.
«Гаразд, покладу поруч. Зрештою, могло ж статися, що він просто випав із кишені».
Обережно поклавши телефон біля сплячого бедуїна, Іришка відійшла вбік.
За деякий час Хасан прокинувся. Він побачив телефон поруч із собою, взяв його в руки, натиснув кнопку, але екран не загорівся.
«О, телефон розрядився», — подумав Хасан.
Він трохи посидів, а потім пішов у будиночок поставити телефон на зарядку.
Іришка весь цей час мовчала. Виждавши пару хвилин і вирішивши відволікти його, вона сказала:
— Ну добре, ходімо, покажеш мені свою роботу, що ти там зробив.
Вона рукою запросила його за собою.
Хасан ще спросоння не зовсім розумів, чого вона хоче, але слухняно попрямував слідом.
Підійшовши до нової споруди, Іришка критично оглянула плоди його праці.
— Ну а тепер сідай, перевіримо. Встоїть він чи ні, — сказала вона, показуючи рукою на унітаз.
Хасан здивовано подивився на неї, але швидко зрозумів, чого вона хоче, і обережно присів.
Унітаз стояв як укопаний.
Іришка задоволено кивнула, але йти не поспішала. Тут же вона знову взялася командувати:
— Ну добре, унітаз ти мені зробив, а душ? Душ коли ти мені зробиш? Я ж мушу нормально помитися, а то скоро з місцевим пейзажем зіллюся. Ще трохи — і ти мене серед піску не помітиш, зрозуміло тобі, Балдуїне-відлюднику!