Операция кишеня

Тим часом Хасан встановив унітаз і вийшов у двір. Він попрямував до машини, повозився біля замка запалювання і витяг ключі.
Іришка завмерла, спостерігаючи за ним. У голові промайнуло: «Цікаво, чи помітить він, що немає одного ключика?»
Але Хасан, навіть не глянувши на в'язку, просто кинув ключі в кишеню і зайшов до будиночка. Іришка одразу ж гучно видихнула:
— Фух! Начебто пронесло, не помітив.
Через деякий час Хасан знову вийшов, кинув на неї погляд і покликав:
— Лєришка!
«Лєришка — це цікаво, — подумала Іришка. — Мене ще ніхто так не називав». Вона усміхнулася про себе, але все ж таки гадала: виявив він пропажу чи ні? І пішла за ним до будинку.
Коли вона зайшла всередину, від несподіванки побаченого зупинилася просто в дверях. Посеред кімнати був накритий імпровізований стіл, заставлений різними єгипетськими наїдками. Іришка була така голодна, що при вигляді всього цього у неї аж потекли слинки.
Вона підійшла, сіла за стіл і навіть сама від себе не очікуючи, тихо сказала:
— Дякую, Хасане...
А про себе з полегшенням подумала: «Слава Богу, начебто пронесло, ключа він не помітив».
Якийсь час вони сиділи і їли в повній тиші. Нарешті Іришка не витримала напруги і прямо запитала:
— Хасане, а в тебе була дружина? Діти?
Хасан уважно подивився на неї, прислухаючись до запитання. Ці слова він добре розумів. Помовчавши кілька секунд, він відповів:
— Так... Була дружина.
— А де вона?
— Вона померла.
— А діти?
— Дітей немає.
— А батьки?
— Батьки теж померли.
Вона з жалем похитала головою, мимоволі простягнула руку, торкнулася його долоні й тихо вимовила:
— Нічого, все буде добре.
Іришка подумала про себе: «Так, шкода... Загубив усіх, залишився один. Можливо, тому він зважився на такий крок і привіз її сюди? Проте виправдовувати його вона не збиралася — зрештою, це було справжнє викрадення. Але говорити про це зараз вона не стала».
Хасан подивився на неї. Він, звісно, не зрозумів решти слів, але в її погляді було стільки тепла і щирої ніжності, що на душі в нього раптом потеплішало і стало значно легше. Він подумав, що, можливо, вона поступово починає проникатися до нього почуттями і все зрештою буде добре. Та зараз вона вередує, висуває вимоги, але час іде, і хто знає — може, він їй таки сподобається?
Тому що вона подобалася йому шалено. Йому подобалося в ній абсолютно все: і те, як вона намагається ним командувати, і те, як вона щойно ніжно взяла його за руку, і її неймовірна емоційність. Він згадав, як вона хлюпалася в морі, радіючи немов дитина. Звісно, все це дещо затьмарювалося усвідомленням того, що він скоїв поганий вчинок, але, можливо, все складеться добре і з часом вона сама захоче тут залишитися.
Після обіду Хасан вийшов у двір під навіс і приліг відпочити. Іришка вирішила трохи йому допомогти: прибрати зі столу, помити посуд.
«Ну, зрештою, я ж тут зараз живу, — сказала вона собі. — Та й він такий замучений, і стільки всього в житті втратив... Гаразд, допоможу йому».
Коли вона вийшла на подвір'я і побачила, що Хасан спить, то подумала, що саме зараз треба подивитися — можливо, телефон при ньому. Вона, намагаючись не видати ані звуку і ледь дихаючи, підійшла до сплячого Хасана. Придивившись крізь складки одягу, побачила, що телефон при ньому. Іришка дуже повільно нахилилася і засунула руку в кишеню. Потягла телефон на себе. В цей момент Хасан злегка ворухнувся. Вона завмерла, думаючи: «Ну все, попалася». Але Хасан просто перевернувся на інший бік. Іришка з полегшенням видихнула, схопила телефон і швидко відійшла подалі від будиночка, щоб встигти подзвонити.