По водяному сліду через мовну стіну

Тим часом подруги вирішили діяти без зволікань і насамперед вирушили до головного офісу компанії з доставки води.
У кабінеті за столами сиділи працівники офісу. Подруги підійшли до них, привіталися і спробували, як могли, пояснити ситуацію, показуючи фотографію Іришки. Чоловіки жваво усміхнулися, зазираючи в екран телефону, і почали перемовлятися:
— О, гаміль (красива)! Вау, яка хелва (красива жінка)! Так, ягіб (подобається) жінка!
Дівчата переглянулися. Слухаючи всі ці бурхливі захоплення, вони зрозуміли, що єгиптяни все одно не вловлюють суті — навіщо вони взагалі до них прийшли. Мовний бар'єр залишався глухою стіною. Тоді Наталя дістала телефон і через застосунок-перекладач спробувала донести цю інформацію. Однак перекладач перекладав криво, єгиптяни вдивлялися в екран, не до кінця розуміючи, лише ледь уловлювали уривки змісту, хитали головами й розгублено повторили:
— міш аріф, don't know (не знаю)!
І раптом Ляля схопила Наталю, затисла їй рот і почала тягти до виходу, бурхливо зображуючи викрадення.
В офісників очі повилазили на лоба від побаченого. Один із працівників перелякано підскочив і схопив Лялю за руку:
— я сіт, бетамлю еїг? (Жінко, що ти робиш?)
Ляля відпустила подругу і гаряче почала пояснювати:
— Ну цю жінку отак викрали! Розумієте?
Телефон залишався в руках Наталії увімкненим і чітко переклав цю фразу. Єгиптянин відсахнувся, замахав руками:
— Ми не крали! Ми не торгуємо жінками! У нас вода, water (вода)!
Чоловіки одразу засуєтилися, жваво обговорюючи все між собою, замахали руками й закричали:
— Поліція, поліція! — вказуючи їм на вихід.
Засмучені дівчата, усвідомивши, що тут їм не допоможуть, вийшли з офісу.
Там у дворі якраз кипіла робота: у кузови машин шумно вантажили великі пластикові бочки з водою. Дівчата вирішили спробувати щастя безпосередньо у водіїв.
Вони підбігли до першого ж шофера, знову сунули під ніс фотографію Іришки. Ляля увімкнула перекладач і пояснила ситуацію. Водій вислухав, і коли він уловив суть, похитав головою і сказав:
— Не знаю.
А невдовзі до завантаження під'їхала друга машина, водій і зовсім не захотів із ними розмовляти, просто відмахнувся. Третій розвізник виявився дещо поступливішим. Водій через застосунок пояснив, що він цю жінку не бачив і не знає. А воду він розвозить багатьом, але є в пустелі одинаки, які живуть відокремлено й самі приїжджають сюди забирати воду.
Отримавши цю інформацію, подруги вже прямували до виходу з території, але тут до них тихенько підійшов молодий хлопчина-єгиптянин. Хлопець дивився на них із щирим співчуттям, він одразу зрозумів, як сильно ці жінки переживають і шукають свою подругу. Йому стало їх по-людськи шкода. Він вирішив їм допомогти.
Озирнувшись на всі боки, хлопчина змовницьки понизив голос і заговорив єгипетським діалектом.
Наталя одразу перервала його:
— Зачекай, перекладач!
Вона піднесла до нього екран із відкритим застосунком. Хлопець щось швидко проговорив своєю мовою, а застосунок одразу видав:
— Я знаю одного чоловіка, він приїжджає на старому джипі, сам забирає воду для себе. Давно не був, але, напевно, скоро приїде.
У подруг тієї ж секунди загорілися очі. Вони спробували дати йому грошей, але він не взяв. Тоді Ляля швидко написала свій номер телефону на клаптику паперу, простягнула йому і через застосунок сказала:
— Якщо цей чоловік з'явиться, одразу ж телефонуй нам.
Він усміхнувся, кивнув головою і пішов у глиб двору.
Втомлені дівчата поверталися в готель. Зачіпка була примарною, але це був хоч якийсь слід. Звісно, хлопчина обіцяв подзвонити, якщо таємничий водій на старому джипі знову з'явиться, але сидіти склавши руки вони не могли. До відльоту додому залишався всього тиждень, і часу з кожною годиною ставало все менше. Крокуючи дорогою, подруги домовилися, що з наступного дня чергуватимуть біля бази самі.