«Ключовий поворот»

Коли Іришка залишилася в будиночку сама, вона одразу вирішила діяти. Її головною метою був телефон. Вона перерила все: збивала й перевертала подушки на ліжках, піднімала матраци, зазирала під них.
Потім вона підійшла до імпровізованої тумби, на якій стояв телевізор. Ретельно оглянула все довкола, навіть акуратно відсунула телевізор, але нічого не знайшла.
Після цього вона вирішила зазирнути під ліжко. Нахилившись, Іришка вдивлялася в темряву й побачила вдалині пластикову коробку. Дотягнувшись до неї, вона витягла її назовні. Відчинивши кришку, побачила чоловічі речі, що лежали зверху, і одразу подумала, що це, найімовірніше, речі самого Хасана. Іришка взялася ретельно обмацувати кожну річ, перевіряючи складки — чи немає там заповітного телефону? Але скільки не шарила по тканині, нічого не знайшла.
Тоді вона дісталася самого дна коробки й здивувалася, виявивши там галабею (національний жіночий одяг). Поруч лежали старі фотографії: на них був зображений чоловік, схожий на Хасана, але в похилому віці, та жінка в традиційному вбранні. Іришка подумала, що це, мабуть, його батьки, а ця сукня на дні коробки, судячи з усього, залишилася від його матері.
Потім вона вирішила підняти всі циновки, що лежали на підлозі, сподіваючись, що телефон схований десь там. Але під ними нічого не виявилося. У темному кутку її погляд упав на щось інше, також прикрите циновками. Зірвавши покривало, Іришка виявила невеличку стару скриньку. Спершу вона уважно її роздивилася, а потім спробувала відкрити кришку, та вона не піддавалася. Придивившись, вона побачила замочну щілину і вирішила пошукати ключ, сподіваючись, що він лежить десь поблизу. Але ніде його не було. Тоді вона пошарила рукою під скринькою, та теж нічого не знайшла.
Раптом за вікном знайомо загуркотів мотор — машина!
Злякавшись, Іришка миттєво кинулася все виправляти. Вона швидко засунула коробку назад під ліжко, а скриню знову похапцем накрила циновками, щоб Хасан не помітив її пошуків.
Тільки-но вона встигла випростатися й удати, що нічого не сталося, як двері відчинилися. На порозі з'явився Хасан — і ніс він із собою справжній унітаз!
Іришка від несподіванки лише широко розплющила очі, але швидко взяла себе в руки й їдко сказала:
— Ну, нарешті з'явився!
А Хасан тим часом почав по черзі заносити все інше, що купив для встановлення сантехніки.
Іришка притулилася спиною до стіни й з єхидною посмішкою спостерігала за тим, як він упевнено взявся за роботу.
— О, так у тебе навіть руки звідки треба ростуть? Ну, хазяїне, дивіться-но! — продовжувала вона кепкувати.
А про себе Іришка думала: «Ну нічого собі, джин! Просто одразу ж бажання виконує. Треба буде вигадати для нього ще щось цікавеньке, щоб він гарненько замучився. Подивимося, на скільки тебе вистачить!»
Потім Іришка схаменулася і вирішила, що треба подивитися телефон і в машині. Кинувши погляд на Хасана, який захоплено працював, вона сказала:
— Ну добре, Аллах тобі на допомогу, працюй, а я піду повітрям подихаю.
І тут же вийшла з будиночка. Стрімко кинувшись до машини, Іришка гарячково почала обшукувати салон: швидко обшарила сидіння машини, зазирнула в бардачок, підняла гумові килимки внизу салону — телефону ніде не виявилося.
Відтак її погляд упав на замок запалювання: у ньому стирчала зв'язка ключів.
— Ага, от, напевно, тут і ключ від скриньки. Як би мені його відволікти, щоб забрати цей ключ? — розмірковувала вона.
А може, просто зараз?
І, недовго думаючи, вона витягла всю зв'язку із замка. Швидко перебравши ключі, вона помітила один — старий, потертий, явно від якогось старовинного замка. Серце в неї забилося швидше: це він! Навалившись на туге кільце, вона гарячково почала зрушувати його зі зв'язки. Пальці від хвилювання трохи тремтіли, але вона вперто продовжувала возитися, доки старий ключик нарешті не зіскочив. Не гаючи ні секунди, Іришка вставила решту ключів назад у замок запалювання, а дорогоцінну знахідку міцно затисла в долоні, відчуваючи, як усередині наростає азарт.